торкати

ТОРКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ТОРКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. кого, що. Доторкатися до кого-, чого-небудь, злегка натискувати на щось.

Прийшов мій миленький та й торкає: – Вставай, моя мила, вже світає (П. Чубинський);

Моя бесідниця часто торкала мене за плече або нахилялась, щоб заглянути мені в очі (Леся Українка);

Пальці владно торкали струни (Н. Рибак);

Ведмежа торкнуло лапою ногу сурмача (Ю. Яновський);

Знайшла Катря кнопку, торкнула. На дзвоник не скоро вийшла служниця (А. Головко);

* Образно. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... (М. Коцюбинський);

Торкне берізку білокору Ранковий промінь, і дивись – Ще й сонце не підбилось вгору, Берізки й інші зайнялись... (С. Воскрекасенко);

* У порівн. Настя Григорівна, погасивши огонь, хотіла вже лягати в постіль, коли її немов торкнуло щось: здалося – чогось іще не зробила (С. Васильченко);

// Доторкаючись до чогось, виводити зі стану спокою, нерухомості.

Показати б Наталці оцей – в інеї – ліс... І торкати його не можна: здається, зачепи одну оту крайню гілку, – і весь ліс .. осиплеться вмить, розкришиться на скалки (О. Гончар).

2. що, перев. у сполуч. зі сл. серце, душа, перен. Зворушувати, хвилювати.

Лагодилась буря. Але я байдужно дивився на грізні розрухи натури, не торкала якось мого серця дика краса південної бурі... (М. Коцюбинський);

І дальніх арф незнаний перебір Поетові торкає душу чулу... (М. Рильський);

// Не залишати байдужим, викликати інтерес, цікавість.

Чіпку все зачіпало, все торкало. Він про все баби розпитував (Панас Мирний).

3. кого. Зачіпати кого-небудь, порушувати чийсь спокій.

Не гавкайте, собаченьки, я вас не торкаю (Сл. Б. Грінченка);

Оля, яку я досі не посмів торкнути й словом, засміялася і показала гарні біленькі зуби, чисті, як її напрасована блузка (М. Томчаній);

– Ну тебе, досить, – зупинив його Каринський, неприродно сміючись. – Тебе торкни тільки... (Ю. Шовкопляс).

4. кого, що, перев. з запереч. част. не, розм. Те саме, що торка́тися 3.

Річард сидить, не торкаючи страви (Леся Українка);

– Відчепись-но, – буцімто сердиться [на бабу] дід Василь... – Хай попоїсть парубок... Торкай, торкай пиріг, Грицю (І. Микитенко).

5. кого, що. Те саме, що штовха́ти 1.

Дівчата торкали одна одну ліктем і сміялись у рукава (І. Нечуй-Левицький);

Хома торкає Андрія в плече і повертає наліво (М. Коцюбинський);

Хмельницький торкнув ногою дубові дверцята і, згинаючися глибоко, ввійшов до хатчини (І. Франко);

Тимко озирнувся і хотів запитати, куди він його веде. Боєць ошкірився і легенько торкнув Тимка багнетом під лопатку (Григорій Тютюнник);

* Образно. Під конвоєм я в степ іду сумним селом. Голосить вітер наді мною, в плече торкаючи крилом (В. Сосюра).

6. перев., док., кого, що, розм. Те саме, що уда́рити 1, 2.

Я кинулась між їх, щоб розборонити, вхопила залізну кочергу та й торкнула помаленьку дядька по голові (І. Нечуй-Левицький);

Каліка .. схопив камінь і торкнув ним бабу в лоб (Г. Хоткевич);

Тут Артем і скипів: виступив із кузні та ніби ж не дуже й торкнув прикажчика у вухо, а він і скрутивсь (А. Головко).

7. без прям. дод., розм., рідко. Злегка стукати.

Хто торка, тому відчинять (Номис).

8. кого. Ворушити віжками, поводом, острогами, примушуючи коня рушити з місця або прискорити рух.

Варка, випроставшись, торкає віжками коней, і безтарка з торохкотінням віддаляється вуличкою в степ... (О. Гончар);

Богун злегка торкнув повід, і вірний кінь, товариш грізних січ і славних перемог, слухняно рушив уперед (Я. Качура).

9. без прям. дод., наказ. сп. торка́й, (торка́йте), розм. Рушай (рушайте) з місця, їдь (їдьте).

Вивернеться [Антосьо] на бричці й гука: “торкай!” (А. Свидницький);

– Торкай! – сказала Тоня кучерові (А. Головко).

10. без прям. дод., діал. Випивати (у 2 знач.).

[Старшина:] От і хороший чоловік, тільки торка багато! А голова золота! (І. Карпенко-Карий).

(1) Торка́ти (торкну́ти, сту́кати, посту́кати) па́льцем по ло́бі – те саме, що Крути́ти / покрути́ти па́льцем ко́ло чола́ (див. крути́ти).

[Любов:] .. Вони думають, що я, .. (торкає себе пальцем по лобі). Я завжди була така, так веселіше (Леся Українка);

– Щось у тебе наче тут, під чуприною, поменшало, – постукав [батько] пальцем по лобі (М. Стельмах).

◇ Зачіпа́ти (торка́ти) / зачепи́ти (торкну́ти) стру́нку (струну́) душі́ (се́рця, в душі́, в се́рці) див. зачіпа́ти;

(2) І па́льцем (рідше пу́чкою) не торкну́ти (не зачепи́ти, не ткну́ти) кого – не заподіяти кому-небудь ні найменшої кривди, образи, неприємності.

– Я б нікого й пальцем не зачепила, аби мене ніхто не зачіпав (І. Нечуй-Левицький);

– А як вже поважатиму вас, ніколи й пальцем не торкну (М. Коцюбинський);

Панів, правда, грабує [Кармелюк], а убогих людей – ніколи і пучкою не торкне (С. Васильченко);

– Я тебе ніколи і пальцем не ткнув (М. Яцків);

Та хоч виглядом він як хмара, з торчкуватим вусом, з поглядом суворим, що незнайомого аж відлякне, а проте нікого з дітей Заболотний і пальцем не торкнув (О. Гончар);

(3) Торка́ти / торкну́ти ду́шу (се́рце) чию (чиє), кому – зворушувати кого-небудь, викликаючи замилування.

І сама ця наша Громова, найвища з могил, неодмінно чимось торкне тобі душу, ціле літо вона мовби виглядає когось, – чи не за те й люблять її вітри? (О. Гончар);

Не торкала якось мого серця дика краса південної бурі (М. Коцюбинський);

(4) Хоч (ті́льки) па́льцем торкну́ти кого і без дод. – учинити якнайменшу спробу скривдити, образити, побити і т. ін. кого-небудь.

Тихін на лаві сидів і не зводив з неї [Марії] очей .. Винився й клявся, що надалі, коли хоч пальцем торкне її – руку собі одрубає (А. Головко);

Не данник гетьманський, а посол, особа недоторканна, сидить перед тобою. Тільки пальцем торкни – біди не оберешся (Н. Рибак).