торкати

ЗВОРУ́ШУВАТИ (збуджувати співчуття, жаль, ніжність і т. ін., глибоко хвилюючи), ХВИЛЮВА́ТИ, ПРОЙМА́ТИ, ЗРУ́ШУВАТИ заст., ПОРУ́ШУВАТИ діал., ПОРУША́ТИ діал.; ТОРКА́ТИ, ТОРКА́ТИСЯ (перев. із сл. душа, серце). — Док.: зворуши́ти, схвилюва́ти, пройня́ти, зру́шити, пору́шити, торкну́ти, торкну́тися. Він справді кам'яна людина.. Його ніщо не зворушує, ніщо не хвилює (Мирослав Ірчан); Сірий нудний твір, який не хвилює вас, це — поганий твір (О. Донченко); Ніхто не міг розібрати жодного слова тієї пісні, але її мелодія проймала кожного (М. Трублаїні); Підмайстер був твердий, як камінь. Ніякі просьби ані заклинання не порушували його (І. Франко); Невеличка часом пісенька, А громаду поруша: В її відгуках милесеньких, Що ніжніш від струн тонесеньких, Виявляється душа (П. Грабовський); Журавлина пісня, пролітаючи над селом, торкалася серця (М. Стельмах). — Пор. розчу́лювати, 1. хвилюва́ти.

ТОРКА́ТИ кого, що (злегка натискувати на когось, щось), ТОРКА́ТИСЯ кого, чого, ДОТОРКА́ТИСЯ (ДОТО́РКУВАТИСЯ) до кого-чого, ДОТОРКА́ТИ рідко, ПРИТОРКА́ТИСЯ (ПРИТО́РКУВАТИСЯ) до кого-чого, ЧІПА́ТИ, ЗАЧІПА́ТИ, ЛА́ПАТИ, ЛА́ПАТИСЯ за кого-що, розм., ДОТИКА́ТИСЯ до кого-чого, кого, чого, діал., ДОТИКА́ТИ кого, діал., ДОТУЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, кого, чого, діал. — Док.: торкну́ти, торкну́тися, доторкну́тися, доторкну́ти, приторкну́тися, зачепи́ти, лапну́ти, лапну́тися, діткну́тися, доткну́тися розм. діткну́ти, доткну́ти розм. дотули́тися. Гафійка ніжно торкає Маркову бороду (Ю. Яновський); Чуючи приплив веселої сили, нарочито звішеними ногами торкався шини і спиць заднього колеса, відбиваючи на них рисковані такти (М. Стельмах); В той час, як його уста вже доторкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає (Леся Українка); Дівчина відчула, що до її руки ледве чутно доторкуються його губи (Ю. Шовкопляс); Люди, зітхаючи, обіймали свого Івана, тиснучи йому руки, або просто приторкалися до його одежі чи сивої, з прозеленню бороди (М. Стельмах); "Таке життя, такий закон", — подумав Дорош, любовно розглядаючи майстерно зроблене гніздечко, але не приторкуючись до нього руками, щоб пташка не змандрувала геть (Григорій Тютюнник); Густі ялички чіпають мене своїми колючими гільцями за руки, за одіж, б'ють по лиці (І. Франко); Автомобіль щільно під'їздить до солдата, майже зачіпаючи його крилом (Ю. Яновський); Володько соромливо зирка на хазяїв, хтів щось сказати і не смів. Тільки лапав рукою те місце, де мав вирости вус (М. Коцюбинський); Гості ходили, пальцями дотикалися до прикрас, в захопленні головами хитали (А. Хижняк); Ступає юнак легенько, начеб і не дотуляється до землі (Я. Гримайло); Пробувала (Олена) кілька раз дотулитися клямки (Лесь Мартович).

ШТОВХА́ТИ (короткими різкими рухами торкатися когось, чогось, відпихати від себе), ШТОВХА́ТИСЯ, ПХА́ТИ, ПХА́ТИСЯ, ШТУ́РХАТИ розм., ШТУ́РХАТИСЯ розм., ШТУРЛЯ́ТИ розм., ПОПИХА́ТИ розм., ПІДПИХА́ТИ розм., ТО́РСАТИ розм., ТУ́ЗАТИ розм., ТУСА́ТИ розм., СТУ́САТИ розм., СТУСУВА́ТИ розм., ТУРЛЯ́ТИ розм., ТИ́ЦЯТИ розм., ТИ́ЦЬКАТИ розм., ШТУ́РКАТИ діал., ШТО́РХАТИ діал., ТРУЧА́ТИ діал., ПОТРУ́ЧУВАТИ (ПОТРУЧА́ТИ) діал.; КО́ПАТИ (ногою); М'Я́ТИ розм. (сильно, до болю); ПІДШТО́ВХУВАТИ, ТОРКА́ТИ (злегка). Бородань зав'язує тобі очі світлонепроникною хустиною і тоді штовхає тебе у спину чимось дуже твердим (Ю. Андрухович); — Яка це зануда штовхається? — засопів у темряві парубійко, підводячи голову (Григорій Тютюнник); З місця на місце переходять (дівчата), та одна одну пха, то буцім спотикаються (Г. Квітка-Основ'яненко); Молодиця скочила; дяк не здержав, поточився, впав; молодиця зверху... Другі позскакували з санчат, та й собі туди, пхаються, падають (Панас Мирний); Ларько почув, як хтось штурхає його києм у спину (С. Васильченко); — А ти що таке? Ще й штурхається! — Я ваш пан (Панас Мирний); Одні тислися до стола, другі від стола, Євгенія попихали в стиску сюди і туди (І. Франко); — Іди вже, іч, лукаве, — заметушилася Орися, підпихаючи телятко, яке раптом затялося і не хотіло переступати порога (Григорій Тютюнник); Торсав (Сивоок), бив Какору по жирних щоках, штурляв у груди, аж тому повернулася свідомість (П. Загребельний); Малого більший тузає й тусає — Правдиве це і вічне, як трава (Д. Павличко); Щойно прокинувшись удосвіта, Мартоха стусала мене ліктем у бік (Є. Гуцало); Зрадівши зустрічі, хлоп'яки стусують один одного (К. Гордієнко); Ривкими холодними струменями турляв (козаків) у спину "кримчак" (вітер) (С. Добровольський); — Не хропіть так, піч завалиться! — крикнула Лесиха, штуркаючи діда в бік (І. Франко); Скільки-то разів вже він шторхав і спробував стіни муровані й стелю низьку (Марко Вовчок); Я легенько тручаю її в бік (В. Речмедін); Мене потручували, мені ставали на ногах (І. Франко); — Купив (батько) коня такого, що копає й кусає (Лесь Мартович); Мені пощастило одскочити набік, а Сева схватили і почали м'яти рибалки (Ю. Яновський); Видно, люблять сю дівчину усі — так ласкаво до неї усміхаються, так приязно підштовхують (Г. Хоткевич); (Любов:) Тьотю Ліпо, вийдіть, зробіть се для мене. (Торкає їй плече, немов віддаляє) (Леся Українка). — Пор. 2. би́ти.