тривожити

ТРИВО́ЖИТИ, жу, жиш, недок., кого, що.

1. Викликати, вселяти тривогу, побоювання, хвилювання.

Тривожать сни і помисли мої Твої [народе] тисячолітнії страждання (І. Франко);

– Мене справді тривожило її лице, застигле в холоднім трагізмі (М. Коцюбинський);

Привид безробіття тривожив людей, змушуючи отаманів весь час бути насторожі (О. Гончар);

// Бентежити, зворушувати.

Кого цнотливість яблунева Чи мрійність липова липнева, Мене ж тривожить восени Вогненний шал горобини! (І. Муратов);

// Виводити зі стану рівноваги.

Ярослав Громійчук і Корній Іванович Турбай думали над тим, як швидше призвичаїти тварин до механічного доїння, щоб їх перестали тривожити незвичні шуми струмуючого повітря, дотики металу, запахи гуми, цмокання клапанів, дзюркіт молока по рурках (І. Волошин).

2. Порушувати спокій, спокійний або звичний стан кого-, чого-небудь; завдавати клопоту, турбувати.

[Парвус:] Вибачай, Прісцілло, що я турбую... [Люцій:] Схаменися, брате! Тривожити сю мученицю! (Леся Українка);

Марко справді не тривожив його вночі, і він прокинувся другого ранку пізніше від звичайного (І. Микитенко);

Гудки розпачливо тривожили околиці (Я. Качура);

Осідлавши перешийок, загін Ліснобродського вже немало часу тривожив звідти степові села своїми татарськими набігами (О. Гончар);

// Порушувати, переривати що-небудь.

Спи, сину мій... Тривожить сон не буду (Л. Забашта);

Під піччю сюрчав цвіркун, за хатою стигла червнева тиша, і нічого не тривожило її, хіба далекий, ледве вловимий гул літаків (Григорій Тютюнник).

3. Позбавляти спокою, примушувати нервувати; дратувати.

Вже він хотів звернути набік, щоб не тривожити дурно чужих собак; коли ж гляне – іде супротив його од хати середнього віку чоловік (П. Куліш).

4. Торкаючи, дотикаючись, увіходячи кудись, порушувати цілісність чого-небудь; рухати (у 1 знач.), ворушити.

Ми тривожим стратосферу, атомне ядро і сферу (П. Тичина);

Юхим на тракторі, що дужчого нема, Одвічну цілину тривожить і лама, І скибу брилами позаду себе верне (М. Годованець);

Іван узявся відразу й порядкувати. Зробив мітлу, повимітав пилюку, яку більше року ніхто не тривожив (В. Гжицький).

(1) Триво́жити / стриво́жити ду́шу (се́рце) перев. чию (чиє) – порушувати душевну рівновагу кого-небудь; хвилювати, бентежити.

[Олекса:] Іди геть, не тривож гірш мого серця!! (С. Васильченко);

З боку залізниці чути було гудки паровозів. Нічні гудки завжди тривожать душу (Л. Дмитерко);

Він злостував, що Тодозя знов стривожила його душу, навернувшись йому на очі (І. Нечуй-Левицький);

І досі його шовковою хустиною пов'язується Галина, не знаючи, живе чи ні та людина, яка вперше стривожила дівоче серце... (М. Стельмах);

(2) Триво́жити уми́ (уя́ву, фанта́зію і т. ін.) – зацікавивши когось, змушувати думати, фантазувати тощо.

Білий світ ще ясніше розлився по лісі, .. фантастичний синюватий світ тривожив фантазію, будив мрії в гарячому серці (І. Нечуй-Левицький);

– Ось уже одинадцять літ я господарюю тут, турбуючи й тривожачи уми ваших академіків (Ю. Смолич);

Попереду були незнайомі місця, невідомі пригоди і степовий шлях, який здавна солодко тривожив Матвійкову уяву (О. Донченко).