1. Словник української мови у 20 томах

тріумвірат

ТРІУМВІРА́Т, у, ч.

1. У Стародавньому Римі епохи занепаду республіки – союз трьох впливових політичних діячів і полководців, що мав на меті захоплення верховної влади в державі (перед цим – колегія з трьох осіб, що обиралася з певною метою).

Антоній (Марк Антоній), римський полководець і член тріумвірату, жив 83–30 рр. до н. е. Клеопатра – остання єгипетська королева з династії Птолемеїв, його кохана, жила 66–30 рр. до н. е (з наук.-попул. літ.).

2. перен. Про трьох осіб, що об'єднуються для якої-небудь спільної діяльності.

[Меценат:] Ся оргія моя, признатись мушу, нагадує щось трошки царство тінів [тіней] перед Плутоновим тріумвіратом (Леся Українка);

Хто мав змогу спостерігати життя мистецького Харкова наприкінці двадцятих і на початку тридцятих років, той напевно пам'ятає нерозлучний тріумвірат, що складався з режисера О. Курбаса, письменника М. Куліша і художника В. Меллера (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тріумвірат — тріумвіра́т іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. тріумвірат — -у, ч. 1》 У Стародавньому Римі епохи занепаду республіки – союз трьох впливових політичних діячів і полководців, що мав на меті захоплення верховної влади в державі (перед цим – колегія з трьох осіб, що обиралася з певною метою). 2》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. тріумвірат — тріумвіра́т (лат. triumviratus) 1. У Стародавньому Римі колегія з трьох осіб (тріумвірів), що призначалися або обиралися із спеціальною метою. 2. Союз трьох впливових політичних і військових діячів у Стародавньому Римі в 1 ст. до н. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. тріумвірат — У стародавньому Римі порозуміння між 3 державними мужами (тріумвірами) з метою здобуття і поділу влади у державі; I т. (таємний; 60 до н.е.) — Цезар, Помпей Великий, Красс; II т. (офіційний; 43 до н.е.) — Октавіан Авґуст, Марк Антоній, Лепід. Універсальний словник-енциклопедія
  5. тріумвірат — ТРІУМВІРА́Т, у, ч. 1. У Стародавньому Римі епохи занепаду республіки — союз трьох впливових політичних діячів і полководців, що мав на меті захоплення верховної влади в державі (перед цим — колегія з трьох осіб, що обиралася з певною метою). 2. перен. Словник української мови в 11 томах