тума
ТУМА́, и́, ж.
1. заст. Назва людини, в якої один із батьків турок або татарин, а другий – українець.
Козак-тума зведе з ума, не буде любити (Ганна Барвінок);
Ой козаче-тумо, горда-пишна думо! Не йме тобі мов серце віри. Мати говорила, що така в вас віра, Як на синім морі піна (П. Куліш).
2. рідко. Темна хмара.
Стояв через поле сивий хмурний ліс, а понад тим лісом, з того краю, що приходила ніч, тумою насувала темна курява-мла (С. Васильченко);
* У порівн. Умерти я права не маю, А жити охоти нема, І ось – поміж людьми блукаю З нудьгою, мов тая тума (Дніпрова Чайка).
3. перен. Про похмуру, мовчазну людину.
– Якийсь нелюдний [Чіпка], неговіркий, якась тума з його... (Панас Мирний);
// перев. тумо́ю. Про людину в похмурому, пригніченому настрої.
Роман сидів тумою біля столу й дивився .. в темний куток (П. Панч).
Значення в інших словниках
- тума — тума́ 1 іменник жіночого роду хмара * Але: дві, три, чотири туми́ тума́ 2 іменник жіночого роду, істота напівтурок або напівтатарин * Але: дві, три, чотири туми́ Орфографічний словник української мови
- тума — -и, ж. 1》 заст. Назва людини, в якої один із батьків турок або татарин, а інший – українець. 2》 рідко. Темна хмара. 3》 перен. Про похмуру, мовчазну людину. Великий тлумачний словник сучасної мови
- тума — ТУМА́, и́, ж. 1. заст. Назва людини, в якої один із батьків турок або татарин, а другий — українець. Козак-тума зведе з ума, не буде любити (Барв., Опов.., 1902, 222); Ой козаче-тумо, горда-пишна думо! Не йме тобі мов серце віри. Словник української мови в 11 томах
- тума — Тума, -ми ж. 1) Овца: помѣсь шпанской овцы или шльо́нки съ простой. Борз., Павлогр. у.у. 2) Человѣкъ смѣшанной породы: одинъ изъ родителей турокъ или татаринъ, а другой — украинецъ. Христіяне і туми зъ христіянъ въ Кримѣ родившіися. Величко, Лѣт. II. 376. Словник української мови Грінченка