1. Словник української мови у 20 томах

туркотати

ТУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ТУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Видавати неголосні низькі переливчасті звуки (про голуба, горлицю та деяких інших птахів).

Вона ніби крізь сон чула, як десь у лузі туркотала горлиця (І. Нечуй-Левицький);

Хіба не чуєте, як голуби туркочуть, Як краплі котяться і падають із стріх (О. Олесь);

У верховітті туркотів дикий голуб (П. Кочура);

Кує зозуля, Дятел туркотить (Микола Чернявський);

Все теє птаство в степу так дуже туркотіло, крюкало, щебетало.., пищало та співало, що птичий .. гомін над степом не вгавав ніколи (О. Ільченко);

// перен., розм. Довго і безперервно говорити; говорити лагідно, ніжно.

Я вже ледве дочуваю, що він мені туркоче, а він не вгаває (Г. Хоткевич);

Туркоче й туркоче [Наталка], мовби вирішила все йому за раз розповісти (О. Гончар);

– Він хоче після війни якусь дисертацію писати .. Цілі вечори туркотять про це з Кармазином (О. Гончар);

– Я ще здавна тебе люблю! – Піп її [їй] туркоче. Молодиця й собі каже: – А я вас, панотче! (С. Руданський).

2. перен., розм. Одноманітно торохтіти, стукотіти.

Барабан туркоче, знову на учення (Панас Мирний);

Попід його вікнами туркотіли вози (І. Франко);

Поїзд туркотів і летіли десь, мабуть, іскри з паровоза (Ірина Вільде);

З раннього рана Туркочуть комбайни (Г. Бойко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. туркотати — туркота́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. туркотати — (- голуба) воркотати, воркотіти, воркувати; (язиком) торохтіти, ЦОКОТІТИ, тарабанити; (- мотор) гуркотіти, стукотіти, торохкотіти. Словник синонімів Караванського
  3. туркотати — див. говорити Словник синонімів Вусика
  4. туркотати — [туркотатие] -коучу, -очеиш; нак. -очи, -коуч'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. туркотати — -очу, -очеш і туркотіти, -очу, -отиш, недок. 1》 Видавати неголосні низькі переливчасті звуки (про голуба, горлицю та деяких інших птахів). || перен., розм. Довго і безперервно говорити; говорити лагідно, ніжно. 2》 перен., розм. Одноманітно торохтіти, стукотіти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. туркотати — ГРИМІ́ТИ (про грім — утворювати гучний, різкий звук), ГРИМОТА́ТИ підсил., ГРИМОТІ́ТИ підсил., ГУРКОТА́ТИ підсил., ГУРКОТІ́ТИ підсил., ГРИМКОТІ́ТИ підсил. розм., ГУ́РКАТИ розм., ГУРЧА́ТИ розм., ГРЮКОТА́ТИ підсил., ГРЮКОТІ́ТИ підсил. розм., ГРЮ́КАТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. туркотати — Туркота́ти, -кочу́, -ко́чеш, -ко́чуть; туркочи́, -чі́ть і туркоті́ти, -кочу́, -коти́ш, -котя́ть; -коти́, -ті́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. туркотати — ТУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ТУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. Видавати неголосні низькі переливчасті звуки (про голуба, горлицю та деяких інших птахів). Вона ніби крізь сон чула, як десь у лузі туркотала горлиця (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  9. туркотати — Туркота́ти, -чу́, -чеш гл. 1) Ворковать. В лузі туркотала горлиця. Левиц. І. 113. 2) Ворчать. 3) Твердить одно и то же. 4) Стучать; барабанить. Щось гуркотит і туркотит. Гол. III. 464. Барабан туркоче. Мир. ХРВ. 145. Словник української мови Грінченка