туркотати

ТУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ТУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Видавати неголосні низькі переливчасті звуки (про голуба, горлицю та деяких інших птахів).

Вона ніби крізь сон чула, як десь у лузі туркотала горлиця (Н.-Лев., III, 1956, 342);

Хіба не чуєте, як голуби туркочуть, Як краплі котяться і падають із стріх (Олесь, Вибр., 1958, 220);

У верховітті туркотів дикий голуб (Кочура, Зол. грамота, 1960, 46);

Кує зозуля, Дятел туркотить (Черн., Поезії, 1959, 290);

Все теє птаство в степу так дуже туркотіло, крюкало, щебетало.., пищало та співало, що птичий.. гомін над степом не вгавав ніколи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 21);

// перен., розм. Довго і безперервно говорити; говорити лагідно, ніжно.

Я вже ледве дочуваю, що він мені туркоче, а він не вгаває (Хотк., II, 1966, 423);

Туркоче й туркоче [Наталка], мовби вирішила все йому за раз розповісти (Гончар, II, 1959, 33);

— Він хоче після війни якусь дисертацію писати.. Цілі вечори туркотять про це з Кармазином (Гончар, III, 1959, 336);

— Я ще здавна тебе люблю! — Піп її [їй] туркоче. Молодиця й собі каже: — А я вас, панотче! (Рудан., Тв., 1956, 125).

2. перен., розм. Одноманітно торохтіти, стукотіти.

Барабан туркоче, знову на учення (Мирний, І, 1949, 222);

Попід його вікнами туркотіли вози (Фр., VII, 1951, 196);

Поїзд туркотів і летіли десь, мабуть, іскри з паровоза (Вільде, Б’є восьма, 1945, 121);

З раннього рана Туркочуть комбайни, Друзі колгоспних полів (Бойко, Про 17 літ, 1958, 59).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

туркотати

Значення в інших словниках