тягучий

ТЯГУ́ЧИЙ, а, е.

1. Здатний розтягатися, збільшуватися в довжину й ширину, не розриваючись.

Тягуче кісто [тісто] – коржа не можна розкачать: що розкачаю, то воно знов збіжиться (Сл. Б. Грінченка);

Тягуча гума; Тягуча шкіра.

2. Липкий, в'язкий, який тягнеться від дотику.

Соломія спробувала викопати рукою ямку і справді докопалась до води. Була це густа, гнила й тягуча рідина (М. Коцюбинський);

Широнін усміхнувся. Ще міцніше потис руку полковника і по черзі переступив з ноги на ногу, витягаючи їх з рідкої, але тягучої твані (Іван Ле);

Тягучий мед; Тягучий слиз.

3. Який довго триває; надміру довгий, розтягнений.

Сидять купами вподовж усього ешелона [солдати], навпроти своїх вагонів, ведуть тягучі розмови (О. Гончар).

4. Протяжний, повільний (про голос, звук і т. ін.).

Той голос, липкий, тягучий, живе в моїх вухах, обліпив мозок (М. Коцюбинський);

Знадвору долітає тягучий дзвін, ніби крізь сон скликаючи людей до служби (С. Васильченко);

Щоп'ятниці [татари] довго грали на саморобній зурні тягучих татарських пісень (З. Тулуб);

Дід гостював у дочки, пив горілку за здоров'я своїх онуків, співав у гурті з родичами тягучих та голосистих пісень (Є. Гуцало).

5. перен. Одноманітний, нудний.

Думки тягучі й важкі, вони розривають мозок (П. Кочура);

У кабінеті запала глуха, тягуча тиша (В. Кучер).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me