тягучий

ТЯГУ́ЧИЙ, а, е.

1. Здатний розтягатися, збільшуватися в довжину й ширину, не розриваючись.

Тягуче кісто [тісто] — коржа не можна розкачать: що розкачаю, то воно знов збіжиться (Сл. Гр.);

Тягуча гума; Тягуча шкіра.

2. Липкий, в’язкий, який тягнеться від дотику.

Соломія спробувала викопати рукою ямку і справді докопалась до води. Була це густа, гнила й тягуча рідина (Коцюб., І, 1955, 357);

Широнін усміхнувся. Ще міцніше потис руку полковника і по черзі переступив з ноги на ногу, витягаючи їх з рідкої, але тягучої твані (Ле, Мої листи, 1945, 182);

Тягучий мед; Тягучий слиз.

3. Який довго триває; надміру довгий, розтягнений.

Сидять купами вподовж усього ешелона [солдати], навпроти своїх вагонів, ведуть тягучі розмови (Гончар, Людина.., 1960, 82).

4. Протяжний, повільний (про голос, звук і т. ін.).

Той голос, липкий, тягучий, живе в моїх вухах, обліпив мозок (Коцюб., II, 1955, 189);

Знадвору долітає тягучий дзвін, ніби крізь сон скликаючи людей до служби (Вас., І, 1959, 325);

Щоп’ятниці [татари] довго грали на саморобній зурні тягучих татарських пісень (Тулуб, Людолови, І, 1957, 319);

Дід гостював у дочки, пив горілку за здоров’я своїх онуків, співав у гурті з родичами тягучих та голосистих пісень (Гуц., Скупана.., 1965, 4).

5. перен. Одноманітний, нудний.

Думки тягучі й важкі, вони розривають мозок (Кочура, Зол. грамота, 1960, 183);

У кабінеті запала глуха, тягуча тиша (Кучер, Прощай.., 1957, 276).