тяжіти

ТЯЖІ́ТИ, тяжі́ю, тяжі́єш і тяжу́, тяжи́ш, недок.

1. Притягуватися до чого-небудь під впливом сили тяжіння.

Всі речі природні У світовому просторі додолу тяжать прямовисно (М. Зеров).

2. Мати потяг, прихильність, пристрасть до кого-, чого-небудь.

Всупереч усім переслідуванням і перешкодам демократична молодь тяжіла до революційної творчості Шевченка (з наук. літ.).

3. Мати потребу зв'язку з ким-, чим-небудь, мати зв'язок з чим-небудь як центром певного впливу.

Своїми культурними традиціями Покуття впродовж століть тяжіло до великих українських земель (Т. Масенко).

4. Нависати над чим-небудь, височіти у просторі (про щось дуже велике, важке).

Море стелеться чорним важким оксамитом, Небо і чорне, і хмарне тяжіє вгорі (Леся Українка);

* Образно. Нападу гроза тяжить над цілим краєм (М. Зеров);

// перен. Бути тягарем (у 3 знач.) для когось; гнітити, мучити.

Таємниця, що спершу приємно непокоїла її, згодом почала невимовно тяжіти (Ірина Вільде);

[Руфін:] Ти забуваєш: на мені ще й інші обвинувачення тяжать (Леся Українка).

5. перен. Тримати у своїй владі кого-, що-небудь; панувати над ким-, чим-небудь.

Безпросвітна темрява тяжіла над трудовим людом. Можливість вчитися мали лише діти заможних (з публіц. літ.);

Ганна – мати Гната, над якою тяжить приватна власність, ворогує з рідними дітьми (з навч. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me