убиратися

УБИРА́ТИСЯ¹ (ВБИРА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УБРА́ТИСЯ (ВБРА́ТИСЯ), уберу́ся, убере́шся, док.

1. у що, до чого і без дод. Одягатися взагалі або певним чином (відповідно до якоїсь події, якогось свята і т. ін.).

Смутна і невесела убиралася у своїй хаті панна хорунжівна, Йосиповна Олена (Г. Квітка-Основ'яненко);

Озирнулася Наталя й бачить, що круг неї дівчата встають, убираються... (Б. Грінченко);

– А що, дочко! Час тобі убиратись до вінця (І. Нечуй-Левицький);

– Чого це пан Купа задля чумаків так убирається? – пошепки спитав Михайлик (О. Ільченко);

// Одягатися гарно, наряджатися.

Хороша була та Катря. Було, оце, як убереться – єдиначка, то вже нічого не жалували для неї, – плахта на їй шовкова, хустка з золотими квітами, з золотою габою, – зав'яже, а з правого боку квіточка (Марко Вовчок);

От і свято прийшло, великдень. Вимилась, вичесалась я, убралася, – як та маківка серед огороду (Панас Мирний);

* Образно. Так для сонечка осінь убралася, мов цариця у свято врочистеє, все, що є на сім світі найкращого, все зібрала на пишний убір (Леся Українка);

Зимно становиться... Трави й квітки хутко вбираються в білі свитки (О. Олесь);

// перев. недок. Мати звичку носити якийсь одяг, одягатися певним чином.

Старий кавалер .. убирався по-старосвітському, носив превисокий циліндр на голові, трохи не до хмар, ще й якогось рудого, кофейного кольору, і все збирався женитись (І. Нечуй-Левицький);

[Чопорій:] Я завжди вашу Ольгу, мосьпаненьку, мав на своїм оці; вона буде добра невістка, мосьпаненьку! Любить чистенько убратись, красива, моторна!.. (М. Кропивницький);

// ким, за (в) кого. Одягатися певним чином, удаючи з себе когось.

– Папа кажуть, що й вони грали, – сміливо обертаючись до Балабухи, промовила Олеся. – Та ще й убирались за панну (І. Нечуй-Левицький);

[Лісовик:] Доню, давно готові шати для царівни, але вона десь бавилась химерна, убравшися для жарту за жебрачку (Леся Українка);

Виготовили й маски .. Хто козу начепив, хто цапа, хто вівцю, а я собі вибрав хрюкало – убрався в свиню (О. Ковінька);

Я навіть причепився був до бабусі: ким мені вбратися? (Л. Смілянський).

2. Прикрашати себе чим-небудь.

– Було, як уберуся в квітки та в стрічки, то всі парубки на мене очі витріщають (І. Нечуй-Левицький);

Да почне було [Духанка] прибиратись, мов до вінця, уквітчається; як нічим, то хоч, гіллечка наламле [наламає] з сухих гвоздиків або калиною вбереться (Ганна Барвінок);

– Я така рада. У квітки вбралась, у намисто, кожушанку наділа, стьожки почепила – пішла (А. Тесленко);

* Образно. Убрався обрій вороноконій у смерк, у репет, у крик, у кров (В. Стус).

3. у що, чим, перен. Вкриватися листям, квітками і т. ін.

Далекі скелі, всі у заломах, м'яко убрались в зелень і виглядали, наче старий, потертий місцями оксамит (М. Коцюбинський);

– Розтануть сніги, Все оживе, заспіва навкруги... В цвіт уберуться і ниви, і луки, Тихо замовкнуть, забудуться муки (О. Олесь);

Як ото після чорної бурі, коли степ вбереться аж до виднокраїв в дикі тюльпани і наче вся планета цвіте красою, так було зараз на душі у Віталика (О. Гончар);

// Вкриватися шаром чого-небудь (снігу, інею тощо).

Мороз береться, мабуть, дужче, бо вбрались в іній дерева (Н. Забіла);

Наш дуб предковічний убрався сухим порохном (В. Стус).

4. тільки док., розм. Забруднитися або обсипатися, вимазатися чим-небудь.

Зо всього маху вона грякнулася на землю, розбила ніс, убралася у куряву (Панас Мирний);

// Торкаючись чогось липкого, чіпкого і т. ін., набрати на себе.

Підеш у сад – так в реп'яхи і вберешся, – колючий зробився [сад], мов їжак (Ганна Барвінок);

Не ходити ж йому нетіпахою, бо тоді люди все на Катрю звернуть. Мовляв, жінка діжу місила, а чоловік у тісто вбрався (В. Кучер).

5. Споряджатися, лаштуватися кудись.

Убирайся, молодий козаче, – Завтра, завтра похід буде! (з народної пісні);

Сонечко звернуло вже на полудень, як Мелашка та Горпина, поприв'язувавши шапки на копах, стали убиратися додому (Л. Яновська);

Одного разу сиджу я – бачу, мій дяк іде; устаю і радію йому, та бачу, він у дорогу убрався (Марко Вовчок).

◇ Ряди́тися (убира́тися і т. ін.) в шкі́ри див. ряди́тися;

(1) Убира́тися (наряджа́тися, одяга́тися і т. ін.) / убра́тися (наряди́тися, одягну́тися і т. ін.) в то́гу чию – удавати, намагатися видавати себе за кого-небудь; створювати собі певну репутацію.

Василь Кирилович, убираючись в тогу щирого, відданого друга, на ділі завжди залишався скнарою і лицеміром (із журн.);

Його [поета] спроба одягнутися в тогу древнього мудреця викликала подив і глузування (з газ.);

(2) Убира́тися / убра́тися з дра́нки в перепера́нку – потрапляти з однієї неприємності в іншу, ще більшу.

– А ти ось що лучче скажи: куди втікати?.. Од якої втік, таку й здибав. Із дранки та вберешся в переперанку... (Марко Вовчок).

УБИРА́ТИСЯ² (ВБИРА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УБРА́ТИСЯ (ВБРА́ТИСЯ), уберу́ся, убере́шся, док., розм.

Не гаючись іти, від'їжджати звідкись; забиратися.

[Хор:] Який соцький ти без бляхи! Геть же швидше на всі шляхи, Геть же, к бісу убирайся (М. Кропивницький);

[Олекса:] Та я казав йому [Сербину], щоб не смів він ходить за нами, щоб убиравсь своєю дорогою (С. Васильченко);

Еней же з бабою старою, То сяк, то так, попід рукою, Тихенько од бровка убравсь (І. Котляревський);

– Та я й сам рад звідси заздалегідь убратися (П. Куліш).

УБИРА́ТИСЯ³ див. вбира́тися¹.