убирати

УБИРА́ТИ¹ (ВБИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УБРА́ТИ (ВБРА́ТИ), уберу,́ убере́ш, док., кого, що.

1. Одягати кого-небудь (рідко щось) взагалі або певним чином (відповідно до якоїсь події, якогось свята і т. ін.).

[Кукса:] Гей, свашки, приданки! Убирайте молодих та споряджайте їх з Богом до вінця! (М. Кропивницький);

Молодиці убирали свою їмостечку [попадю], як вильце, зі сміхом та жартами (Г. Хоткевич);

Молодиці небіжчицю убрали (Марко Вовчок);

На другий день, скоро світ, Шмідлеві помічники стягли з Якима насилу красне плаття, убрали його в якийсь червоний мішок із довгими рукавами (С. Ковалів);

* Образно. – Як тільки владика згодиться, то ми, пом'янувши батька на сороковинах, оженимо нашого Харитона та й уберемо його в рясу (І. Нечуй-Левицький);

В колос землю убираємо, Ідемо в далекий шлях (Т. Масенко);

// Одягати гарно, наряджати.

Вбери й пенька, то стане за Панька (Номис);

// Забезпечувати одягом.

То була менша дочка, котру погано убирали й ховали од паничів в далекій кімнаті (І. Нечуй-Левицький);

Тато був такий добрий для мене, так мене любив, убирав мене гарно, купував мені все, чого я хотіла (І. Франко).

2. Прикрашати чим-небудь, надавати гарного вигляду.

На другому столі убирали шишками та голубками здоровий та довгий коровай: обтикали його миндалем [мигдалем] та родзинками (І. Нечуй-Левицький);

Щира і мила, сама з тою лялькою схожа, Граєшся з лялькою ти, моя дівчинко гожа! Чорні їй коси розчешеш, у сукню вдягаєш; В стьожки червоні, в намисто ясне убираєш (Я. Щоголів);

На весну аж з-за границі приїхав маляр його [палац] розписувати, убирати (Панас Мирний);

Простими польовими квітками убрали діти домовину свого вчителя (Г. Хоткевич);

Вбери невелику кімнату Ялинкою, світом-вогнем (А. Малишко);

* Образно. Опівночі айстри в саду розцвіли .. І стали рожевого ранку чекать, І в райдугу барвів [барв] життя убирать... (О. Олесь).

3. розм. Одягати на себе або взувати що-небудь.

На другий день він убрав черевики, але щоб їх не було видно, ходив цілий день у найдовшій реверенді [рясі] (О. Маковей);

По сніданку каже жінка Юркові, аби вбрав чисту сорочку (Л. Мартович);

Убрала [дячиха] свій найліпший, зелений із жовтими лентами, капелюх, узяла рукавички, торбинку зі срібними застібками, дві парасольки й – пішла (Г. Хоткевич);

Аж ось коли я вбрати знову смію Не вдяганий од дня весілля стрій (М. Бажан);

Вбери-но славну сукню на тіло молодече, Вбери-но гарну сукню (В. Стус).

4. тільки док., розм. Забруднити або обсипати, вимазати чим-небудь, умочити в щось.

Убрав ноги в куряву (Сл. Б. Грінченка);

Тільки хотів [Явтух] сісти до стола записати деякі думки, трохи поконспектувати, як приймачка баба Явдоха зачепила його міркою і вбрала у борошно (Ю. Яновський).

УБИРА́ТИ² (ВБИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УБРА́ТИ (ВБРА́ТИ), уберу́, убере́ш, док., що, розм.

Збирати врожай.

Хліб убирає, хто його має (Номис);

Уберуть добрі люди з поля хліб (Є. Гребінка);

Люди вбрали городину, позасівали шматки поля (С. Чорнобривець).

УБИРА́ТИ³ див. вбира́ти¹.