убирати

УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УБРА́ТИ (ВБРА́ТИ), уберу́ убере́ш, док., перех.

1. Одягати кого-небудь (рідко щось) взагалі або певним чином (відповідно до якоїсь події, якогось свята і т. ін.).

[Кукса:] Гей, свашки, приданки! Убирайте молодих та споряджайте їх з богом до вінця! (Кроп., І, 1958, 221);

Молодиці убирали свою їмостечку [попадю], як вильце, зі сміхом та жартами (Хотк., II, 1966, 13);

Молодиці небіжчицю убрали (Вовчок, І, 1955, 165);

На другий день, скоро світ, Шмідлеві помічники стягли з Якима насилу красне плаття, убрали його в якийсь червоний мішок із довгими рукавами (Ков., Світ.., 1960, 14);

*Образно. — Як тільки владика згодиться, то ми, пом’янувши батька на сороковинах, оженимо нашого Харитона та й уберемо його в рясу (Н.-Лев., III, 1956, 36);

В колос землю убираємо, Ідемо в далекий шлях, Рідний Жовтень зустрічаємо Рястом, рунами в полях (Мас., Сорок.., 1957, 296);

// Одягати гарно, наряджати.

Вбери й пенька, то стане за Панька (Номис, 1864, № 11172);

// Забезпечувати одягом.

То була менша дочка, котру погано убирали й ховали од паничів в далекій кімнаті (Н.-Лев., III, 1956, 44);

Тато був такий добрий для мене, так мене любив, убирав мене гарно, купував мені все, чого я хотіла (Фр., III, 1950, 97).

Убра́ти в шо́ри див. шо́ри.

2. Прикрашати чим-небудь, надавати гарного вигляду.

На другому столі убирали шишками та голубками здоровий та довгий коровай: обтикали його миндалем [мигдалем] та родзинками (Н.-Лев., III, 1956, 73);

Щира і мила, сама з тою лялькою схожа, Граєшся з лялькою ти, моя дівчинко гожа! Чорні їй коси розчешеш, у сукню вдягаєш; В стьожки червоні, в намисто ясне убираєш (Щог., Поезії, 1958, 333);

На весну аж з-за границі приїхав маляр його [палац] розписувати, убирати (Мирний, IV, 1955, 159);

Простими польовими квітками убрали діти домовину свого вчителя (Хотк., І, 1966, 135);

Вбери невелику кімнату Ялинкою, світом-вогнем (Мал., II, 1956, 208);

*Образно. Опівночі айстри в саду розцвіли.. І стали рожевого ранку чекать, І в райдугу барвів життя убирать… (Олесь, Вибр., 1958, 15).

3. розм. Одягати на себе або взувати що-небудь.

На другий день він убрав черевики, але щоб їх не було видно, ходив цілий день у найдовшій реверенді [рясі] (Мак., Вибр., 1956, 334);

По сніданку каже жінка Юркові, аби вбрав чисту сорочку (Март., Тв., 1954, 108);

Убрала [дячиха] свій найліпший, зелений із жовтими лентами, капелюх, узяла рукавички, торбинку зі срібними застібками, дві парасольки й — пішла (Хотк., II, 1966, 365);

Аж ось коли я вбрати знову смію Не вдяганий од дня весілля стрій (Бажан, Роки, 1957, 254).

4. тільки док., розм. Забруднити або обсипати, вимазати чим-небудь, умочити в щось.

Убрав ноги в куряву (Сл. Гр.);

Тільки хотів [Явтух] сісти до стола записати деякі думки, трохи поконспектувати, як приймачка баба Явдоха зачепила його міркою і вбрала у борошно (Ю. Янов., II, 1954, 211).

УБИРА́ТИ² (ВБИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УБРАТ́И (ВБРА́ТИ), уберу́, убере́ш, док., розм. Збирати врожай.

Хліб убирає, хто його має (Номис, 1864, № 10121);

Уберуть добрі люди з поля хліб (Греб., V, 1957, 321);

Люди вбрали городину, позасівали шматки поля (Чорн., Визвол. земля, 1950, 222).

УБИРА́ТИ³ див. вбира́ти¹.