убирати
УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УБРА́ТИ (ВБРА́ТИ), уберу́ убере́ш, док., перех.
1. Одягати кого-небудь (рідко щось) взагалі або певним чином (відповідно до якоїсь події, якогось свята і т. ін.).
[Кукса:] Гей, свашки, приданки! Убирайте молодих та споряджайте їх з богом до вінця! (Кроп., І, 1958, 221);
Молодиці убирали свою їмостечку [попадю], як вильце, зі сміхом та жартами (Хотк., II, 1966, 13);
Молодиці небіжчицю убрали (Вовчок, І, 1955, 165);
На другий день, скоро світ, Шмідлеві помічники стягли з Якима насилу красне плаття, убрали його в якийсь червоний мішок із довгими рукавами (Ков., Світ.., 1960, 14);
*Образно. — Як тільки владика згодиться, то ми, пом’янувши батька на сороковинах, оженимо нашого Харитона та й уберемо його в рясу (Н.-Лев., III, 1956, 36);
В колос землю убираємо, Ідемо в далекий шлях, Рідний Жовтень зустрічаємо Рястом, рунами в полях (Мас., Сорок.., 1957, 296);
// Одягати гарно, наряджати.
Вбери й пенька, то стане за Панька (Номис, 1864, № 11172);
// Забезпечувати одягом.
То була менша дочка, котру погано убирали й ховали од паничів в далекій кімнаті (Н.-Лев., III, 1956, 44);
Тато був такий добрий для мене, так мене любив, убирав мене гарно, купував мені все, чого я хотіла (Фр., III, 1950, 97).
Убра́ти в шо́ри див. шо́ри.
2. Прикрашати чим-небудь, надавати гарного вигляду.
На другому столі убирали шишками та голубками здоровий та довгий коровай: обтикали його миндалем [мигдалем] та родзинками (Н.-Лев., III, 1956, 73);
Щира і мила, сама з тою лялькою схожа, Граєшся з лялькою ти, моя дівчинко гожа! Чорні їй коси розчешеш, у сукню вдягаєш; В стьожки червоні, в намисто ясне убираєш (Щог., Поезії, 1958, 333);
На весну аж з-за границі приїхав маляр його [палац] розписувати, убирати (Мирний, IV, 1955, 159);
Простими польовими квітками убрали діти домовину свого вчителя (Хотк., І, 1966, 135);
Вбери невелику кімнату Ялинкою, світом-вогнем (Мал., II, 1956, 208);
*Образно. Опівночі айстри в саду розцвіли.. І стали рожевого ранку чекать, І в райдугу барвів життя убирать… (Олесь, Вибр., 1958, 15).
3. розм. Одягати на себе або взувати що-небудь.
На другий день він убрав черевики, але щоб їх не було видно, ходив цілий день у найдовшій реверенді [рясі] (Мак., Вибр., 1956, 334);
По сніданку каже жінка Юркові, аби вбрав чисту сорочку (Март., Тв., 1954, 108);
Убрала [дячиха] свій найліпший, зелений із жовтими лентами, капелюх, узяла рукавички, торбинку зі срібними застібками, дві парасольки й — пішла (Хотк., II, 1966, 365);
Аж ось коли я вбрати знову смію Не вдяганий од дня весілля стрій (Бажан, Роки, 1957, 254).
4. тільки док., розм. Забруднити або обсипати, вимазати чим-небудь, умочити в щось.
Убрав ноги в куряву (Сл. Гр.);
Тільки хотів [Явтух] сісти до стола записати деякі думки, трохи поконспектувати, як приймачка баба Явдоха зачепила його міркою і вбрала у борошно (Ю. Янов., II, 1954, 211).
УБИРА́ТИ² (ВБИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УБРАТ́И (ВБРА́ТИ), уберу́, убере́ш, док., розм. Збирати врожай.
Хліб убирає, хто його має (Номис, 1864, № 10121);
Уберуть добрі люди з поля хліб (Греб., V, 1957, 321);
Люди вбрали городину, позасівали шматки поля (Чорн., Визвол. земля, 1950, 222).
УБИРА́ТИ³ див. вбира́ти¹.
Значення в інших словниках
- убирати — убира́ти 1 дієслово недоконаного виду одягати кого-небудь убира́ти 2 дієслово недоконаного виду збирати врожай розм. убира́ти 3 дієслово недоконаного виду втягати щось усередину, насичуватися чим-небудь Орфографічний словник української мови
- убирати — ОДЯГАТИ, прибирати, причепуряти, вичепуряти, виряджати, б. з. строїти; (чим) прикрашати; (чоботи) взувати; п! ЧЕПУРИТИ. Словник синонімів Караванського
- убирати — див. їсти Словник синонімів Вусика
- убирати — УБИРА́ТИ¹ (ВБИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УБРА́ТИ (ВБРА́ТИ), уберу,́ убере́ш, док., кого, що. 1. Одягати кого-небудь (рідко щось) взагалі або певним чином (відповідно до якоїсь події, якогось свята і т. ін.). [Кукса:] Гей, свашки, приданки!... Словник української мови у 20 томах
- убирати — Прибери й пенька та буде за Панька. І погана дівчина гарно убрана буде виглядати кращою. Убери, жінко, кожух, бо тя бити буду. Чоловік прирік, що виб'є жінку за якусь провину, а нехотячи щоб її боліло, велів убрати кожух, бо й слова свого хотів додержати. Приповідки або українсько-народня філософія
- убирати — I (вбирати), -аю, -аєш, недок., убрати (вбрати), уберу, убереш, док., перех. 1》 Одягати кого-небудь (рідко щось) взагалі або певним чином (відповідно до якоїсь події, якогось свята і т. ін.). || Одягати гарно, наряджати. || Забезпечувати одягом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- убирати — ЗАБРУДНИ́ТИ (зробити кого-, що-небудь брудним), ВИ́БРУДНИТИ, ЗАКАЛЯ́ТИ розм., ОБКАЛЯ́ТИ розм., ПОКАЛЯ́ТИ розм., СКАЛЯ́ТИ розм., ЗАМА́ЗАТИ розм., ВИ́МАЗАТИ розм., ПОМА́ЗАТИ розм., УБРА́ТИ (ВБРА́ТИ) розм., ЗАДРИ́ПАТИ розм., ЗАГИ́ДИТИ підсил. розм. Словник синонімів української мови