убраний

УБРА́НИЙ (ВБРА́НИЙ), діал. УБРА́ТИЙ (ВБРА́ТИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. до убра́ти¹.

У великій, розкішно убраній килимами хаті, зігнувшись над столом, сидів товариш прокурора Шестірний і, розбираючи Телепневі бумаги, писав (Панас Мирний);

Сниться їй [Нимидорі], що вона молода дівчина, в квітках та стрічках, підперезана вишиваним рушником, убрана, як до вінця (І. Нечуй-Левицький);

Інші й дивувалися, що ось така пишна, гарно вбрата пані та така приступна та приязна до селян (Дніпрова Чайка);

І так лежала вона [Копониха] на лаві убрана й така гарна, якою ніколи в своєму життю [житті] не була (Грицько Григоренко);

* Образно. А меж ними, запеклими, В кайдани убраний Цар всесвітній! цар волі, цар, Штемпом увінчаний! (Т. Шевченко);

// убра́но (вбра́но), безос. пред.

Пекарню вбрано по святному [по-святковому] (Ганна Барвінок).

2. Який має на собі той чи інший одяг; який убрався певним чином.

Усі брати вибігли з хатки проводити старшого брата, що, вбраний у чоботи та у велику хустку неньчину, йшов у місто (Марко Вовчок);

Дорко глянув і побачив худорляву жінку, убрану в яскраву сукню, що – на його думку – зовсім не була їй до лиця (О. Маковей);

– Корнію, бійтеся Бога, та заведіть матір до нас .. – загомоніла зненацька якась маленька чорнява жіночка, убрана по-міщанськи (Леся Українка);

Мстислав Іванович заходить до Варламових .. Він сьогодні вбраний по-весняному (В. Собко);

// перен. Який вкрився чим-небудь (листом, снігом, інеєм тощо).

Вбрані в сріблястий іній, виструнчилися високі тополі (А. Хижняк).