1. Словник української мови у 20 томах

удоволення

УДОВО́ЛЕННЯ (ВДОВО́ЛЕННЯ), я, с.

1. Дія за знач. удовольни́ти 1–3.

Націоналізм, етнічність, релігія дедалі частіше використовується як політичний інструмент для вдоволення власних амбіцій представниками національних еліт (із журн.).

2. Почуття і стан приємності, втіхи від чого-небудь.

Тихий шепіт вдоволення і радісної рішучості пройшов по громаді (І. Франко);

Галинка Сосна не стримала посмішки вдоволення, але цього ніхто не помітив (Г. Епік);

Хоч за роботою він добре стомився, зате на душі в нього з'явилося почуття справжнього вдоволення своєю працею (С. Чорнобривець).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. удоволення — удово́лення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. удоволення — [ўдоволеин':а] = вдоволення -н':а Орфоепічний словник української мови
  3. удоволення — (вдоволення), -я, с. 1》 Дія за знач. удовольнити 1-3). 2》 Почуття і стан приємності, втіхи від чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. удоволення — Удово́лення, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. удоволення — УДОВО́ЛЕННЯ (ВДОВО́ЛЕННЯ), я, с. 1. Дія за знач. удовольни́ти 1-3. 2. Почуття і стан приємності, втіхи від чого-небудь. Тихий шепіт вдоволення і радісної рішучості пройшов по громаді (Фр. Словник української мови в 11 томах