удовольняти

УДОВОЛЬНЯ́ТИ (ВДОВОЛЬНЯ́ТИ) і заст. УДОВОЛЯ́ТИ (ВДОВОЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УДОВОЛЬНИ́ТИ (ВДОВОЛЬНИ́ТИ), ню́, ни́ш і заст. УДОВОЛИ́ТИ (ВДОВОЛИ́ТИ), лю́, ли́ш, док., кого, що.

1. Виконувати чиї-небудь вимоги, бажання, прохання і т. ін.; задовольняти.

Верткий Вано кружився між столами, ставив і прибирав пляшки і кухлі, вдовольняв нескладні потреби своїх гостей (Н. Рибак);

– Хіба я не гідна того, щоб він [Сагайдачний] удовольнив моє бажання? (З. Тулуб);

Я вдоволив його бажання, обіцяючи визичити потрібну книжку (О. Кобилянська).

2. Давати кому-небудь щось потрібне, бажане в достатній кількості, до повного задоволення.

– Гамазеї, ті, що по його [царя] повелінію [повелінню] нам давно треба було поповнити, а ми об тім і не думали та увесь хліб поїдали, чи могли б нас удовольнити, хоч би і зовсім повні були? (Г. Квітка-Основ'яненко);

Всіх приймали, всіх вітали, Всіх уміли вдовольнити, Тільки нашого поета Пан забувся запросити (Леся Українка);

// Відповідною дією угамовувати, заспокоювати якесь почуття, прагнення і т. ін.

Оточений в тісній купі шляхти, бився, вдовольняючи свою жадобу помсти, звитяжний полковник уманський Ганджа (Я. Качура);

– Вірно, сину мій! Пий! Удовольняй спрагу свою, – підливав йому [колишньому невільникові] сивобородий сеїд, залишаючи свою чарку порожньою (З. Тулуб);

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, Згадувать всіх і оплакувать стали супутників любих, Що з корабля похапала й поїла зажерлива Скілла (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Серцем своїм розуміла [мати] його допитливість дитячу, хоч і не завжди могла ту допитливість вдовольнити (П. Колесник).

3. Робити приємність кому-небудь, викликати почуття задоволення в когось.

Галя втирала носа, чухала там, де свербить, або ще чим іншим удовольняла дітей... (Б. Грінченко);

Соломія усе старалася оддячити циганам за рятунок і захист; однак те, що вона робила, не вдовольняло старого цигана – вона це помічала з його лихих поглядів, з його бурчання (М. Коцюбинський);

Потім Мезентія доспіхи На пень високий насадив [Еней], І се робив не для потіхи, А Марса щоб удоволив (І. Котляревський);

– Пиріжками його [онука] ще, може, й не вдовольниш, хоч би вони й з кишмишем (І. Микитенко);

// Догоджаючи кому-небудь, задобрювати.

Кожний старшого прикажчика поспішавсь удовольнити (Є. Кротевич).

4. Бути, виявлятися відповідним до чиїх-небудь вимог, сподівань.

Одна та музика не вдовольняла його. З досадою кидав денцівку і слухав інших мелодій, що жили в ньому, неясні і невловимі (М. Коцюбинський);

Ґава не жалував ані рук, ані ніг, ані горла .. А тим часом заробіток сей уже не вдоволяв його (І. Франко);

Менш за все нас [письменників] повинна вдовольняти роль фотографа народної мови (О. Довженко).