удіяти

УДІ́ЯТИ (ВДІ́ЯТИ), уді́ю, уді́єш, док.

1. що і без прям. дод. Бути спроможним щось зробити.

Де одна [рука], там друга буде, І усюди добрі люди Звикли бачить їх обох; Як одна чого не вдіє, Зараз друга підоспіє – І пороблять діло вдвох (Л. Глібов);

– Де чорт не вдіє, туди бабу пошле, – сказала Христина (І. Нечуй-Левицький);

Лютиться стара, а вже нічого не годна вдіяти – безсила боронитися (Г. Хоткевич);

З Мазар-Диханової долини воду взяти неможливо, бо вона далеко нижча за весь степ. Але й погодитись інженерові-будівельнику, що тут нічого вдіяти не можна, це те саме, що й відмовитися від своєї професії (Іван Ле);

// що. Зробити, здійснити, створити що-небудь.

– Моя ж вам думка, щоб ви знали, – Варт про ученого нам дбать: Як він те вдіє, що невчений, То його дужче одшмагать! (Панас Мирний);

Так усе колись минеться, Все, що вдіє людський дух, Неодмінним зістається Лиш невпинний, вічний рух... (В. Самійленко);

І раптом Василькові захотілося приклеїти одну летючку на спині нотаря. Він буде не він, як такого не вдіє (А. Турчинська);

// У сполуч. з деякими іменниками уживається в знач.: здійснити, зробити, учинити те, що виражено відповідним іменником.

[Руфін:] Я певен, що пожар великий Рима не християни вдіяли (Леся Українка);

Хитрощі не вдіють чуда, Бо що папське – це облуда! (І. Франко).

2. що. Досягти, домогтися чого-небудь.

[Семен:] Слухай же! Поки там що вдіємо, зоставайся ти у мене!.. (М. Кропивницький);

[Бурлака:] Ви старшину вибрали, ви його й змінить можете. Тільки ж, як ви будете свариться, то нічого не вдієте (І. Карпенко-Карий);

Лагідність голубина, погляд ясний. Патриція спокій – не личить нам. Що́ вдіє раб принижений, нещасний, Як буде проповідь читать своїм панам? (Леся Українка);

– Однією громадою нічого не вдіємо. Треба навалою, краєм цілим. Аж тоді наша буде (А. Головко);

// чим, рідко з чим. Досягти, домогтися чого-небудь завдяки чомусь, за допомогою чогось.

Баба Зінька ні докірливого сновечка не сказала синові. Вона знала, що .. докоряти, і нарікати і що докорами вона нічого не вдіє (І. Нечуй-Левицький);

– Слізьми не поможеш горю. Слізьми нічого не вдієш. Тілько голову наплачеш (Панас Мирний);

– Та сполосни їх [коней] батогом гаразд! – розгримався пан. – Чого ти їх жалієш? А то все: “вйо, вйо”! Багато з вйоканням удієш! (А. Кримський);

// Подіяти на кого-, що-небудь.

Ні, відьмо! Нічого не вдіють твої чари (І. Нечуй-Левицький);

– До речі, агрономові вже казали, що отрута нічого не вдіяла? (О. Донченко).

3. що і без прям. дод. Зробити що-небудь, повестися певним чином.

[Бичок (один):] Одначе Мартин почина ніби до розуму доходити, хтось-то вже його навча проти мене!.. Треба буде щось інше удіяти, щоб часом він не випорснув з моїх рук (М. Кропивницький);

Що діялося в душі цеї могутньої людини, – ніхто не знав; і що він [Юріштан] удіє тепер, – також ніхто не знав, але всі якось відчували, що буде щось страшне (Г. Хоткевич);

Хтось запитав, неначе сам до себе звертаючись: “Що ж удіємо далі, адже це правда все?” (Іван Ле);

А матушка ігуменя .. думала свою думу: чи гаразд вона вдіяла, що впустила за святу огорожу стільки грішного миру (М. Стельмах);

// з ким – чим, проти кого – чого. Вжити якихось заходів, повестися певним чином щодо кого-, чого-небудь.

Стали люди жалітися батькові, що Махамед синів їх розпаює [споює], стали радити, щоб здержував сина. Та що батько вдіє з таким велетнем? (Панас Мирний);

Що могла, скажіть, людина вдіяти проти того нападу? (К. Гордієнко);

Юсуп Ахмат Алієв і не замислювався над тим, що має вдіяти з копією .. заяви Любові Прохорівни (Іван Ле);

– Від прокляття мого вмерла твоя дитина! Проти мого прокляття ніхто нічого не вдіє (О. Донченко);

І все ж, як не б'ються офіцерські його полки, яку зброю не пускають у хід, досі нічого не можуть вдіяти з тією незрозуміло живучою масою сірих та босих армій (О. Гончар);

// кому, перев. у сполуч. зі сл. лихо, шкода і т. ін. Заподіяти кому-небудь якусь неприємність, учинити зле щодо когось.

“І людська злість та неправда не вдіє мені ніякої шкоди”, – думав Комашко, дивлячись на Саню (І. Нечуй-Левицький);

[Самрось:] І буду бунтувать! А що ти мені вдієш? [Роман:] А те, що й щоразу! Візьму на оберемок та й укину у хургона (М. Кропивницький);

– А шкода.., вчений чоловік, та й нікому нічого злого не вдіє, спокійний (І. Франко);

– Гадала-сь, багато мені лиха вдієш, аж це: прийшла коза до воза (Л. Мартович).

(1) Вді́йте (вдій) ла́ску, заст. – зробіть (зроби) добру послугу, будь ласка.

– Небагацько вік мій ліче [лічить], Через день мине... Вдій же ласку, чоловіче, Не воруш мене [метелика] (П. Грабовський);

(2) Нічо́го йому́ не вді́єш <�Що [ж ти] йому́ (з ним) вді́єш> – уживається на позначення неможливості справитися з ким-небудь, вплинути на когось.

Найбільш його [пана] боялись дівчата. Не один вік дівоцький веселий він стратив. А що йому вдієш?.. (Марко Вовчок);

– Нащо ж ти оддав [посуд]? – А що ж ти з ним [корчмарем] удієш? (Ганна Барвінок);

(3) Нічо́го не вді́єш; Що вді́єш (рідко вді́яти) – уживається на позначення безпорадності, неможливості щось змінити, вимушеного примирення з тим, що є.

Що погано, те й лишиться поганим, але вже пізно, нічого не вдієш, хай “На віру” [оповідання] іде (М. Коцюбинський);

– Трудно мені! – простогне попадя стиха. – .. То що вдіяти! Відома річ, що недуги не тішать (Марко Вовчок);

Він усією шкірою відчував, як зневажливо дивляться всі йому вслід, вважають його за дезертира. Неприємно, та що вдієш! (Ю. Шовкопляс);

Так хотілось би [Галині] в одну мить перелетіти туди додому, та нічого вже не вдієш (Є. Кротевич);

І раді б пособити, щоб росло краще, та, що вдієш, не в їх силі. Смутні стоять хлібороби (І. Цюпа).