1. Словник української мови у 20 томах

укарати

УКАРА́ТИ (ВКАРА́ТИ), а́ю, а́єш, док., кого, діал.

Покарати.

– Я вас із неба поспихаю, І до того вас укараю, Що пасти будете свиней (І. Котляревський);

Я знаю, що Мавра винувата, що велить чинити наш звичай за зраду жінки, та що, як не укараємо ми її самі, її гріх чи може й не гірше укарає її сам (О. Кобилянська);

Пан мав повне право над житєм [життям] і маєтком свого підданого: міг його вбити, забрати.. маєток, як хоч укарати... (М. Грушевський);

Хату Довбушеву спалити, жінку його вкарати смертю, як рівно батька й матір. Або завдати до вічного криміналу в кайданах (Г. Хоткевич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. укарати — укара́ти дієслово доконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
  2. укарати — -аю, -аєш, док., перех., діал. Покарати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. укарати — КАРА́ТИ кого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ з ким, підсил., ПРА́ВИТИСЯ з ким, розм.; ПРОВЧА́ТИ (ПРОУ́ЧУВАТИ) розм., НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ) розм., ПОВЧА́ТИ (ПОУЧА́ТИ) розм. Словник синонімів української мови
  4. укарати — УКАРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., діал. Покарати. — Я вас із неба поспихаю, І до того вас укараю, Що пасти будете свиней (Котл., І, 1952, 242). Словник української мови в 11 томах
  5. укарати — Укарати, -раю, -єш гл. Наказать. Словник української мови Грінченка