укривати

УКРИВА́ТИ (ВКРИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УКРИ́ТИ (ВКРИ́ТИ), и́ю, и́єш, док., кого, що.

1. Накладати, натягати зверху на кого-, що-небудь якесь накриття для тепла, захисту від чогось.

Обом вона стелила на канапі, вкладала їх спати й укривала ковдрою, щоб не замерзли (С. Чорнобривець);

Дядьки в кудлатих чабанських шапках товпляться край дороги, вкривають брезентом дерев'яного воза (О. Гончар);

Сяк-так старі удвох затопили піч, укрили її [Марусю] кожухами... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Джантемирові коні прийшли до фінішу змилені та втомлені. Джигіти одразу вкрили їх повстяними попонами (З. Тулуб);

* Образно. На ранок мороз сивиною вкривав землю, стріхи, дерева... (А. Головко).

2. Розміщуючись на якомусь просторі, покривати, заповнювати його.

Лиман човни вкрили (Т. Шевченко);

Виїхали на узлісся, аж людська юрма усе поле вкрила (П. Куліш);

// Устилати шаром, густо покривати поверхню чого-небудь (про сніг, пил і т. ін.).

Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном (І. Нечуй-Левицький);

Брильянти рос укрили луг шовковий, відбились верби в дзеркалі ріки (В. Сосюра);

* У порівн. Вишні цвіли так рясно й буйно, неначе вкрив їх пухнастий сніг... (Ю. Яновський);

// Заволікати, застилати, затягати що-небудь (про хмари, туман і т. ін.).

Хуга завила Сумна та зла: Все небо вкрила Білява мла (П. Грабовський);

На хвилину хмарка вкрила місяць. Село поринуло в темряву (Л. Смілянський);

// Густо рости, квітнути, покриваючи собою що-небудь (про рослинність).

Густим килимом вкривають теплу землю фіалки (Ю. Смолич);

Настане літо; жовтий цвіт Укриє липу до вершини (Я. Щоголів);

Стареньку стріху мох укрив зелений (І. Франко);

// Виступати, з'являтися суцільно або густо (на обличчі, тілі і т. ін.).

Тарас спинився. Піт укривав йому великий лоб (О. Ільченко);

Солдати, що йдуть зі мною поруч, озираються, обличчя їм вкриває блідість (П. Колесник);

Галя чула, як у неї серце зразу чогось забилося і густа краска вкрила лице (Панас Мирний);

Настане час, зів'януть очі, і зморшки вкриють це чоло (В. Сосюра).

3. Робити дах або яке-небудь інше накриття над будівлею і т. ін.

Йому до зарізу треба кулів: клуні й нові хати синам укривати (Г. Косинка);

Нова хата стояла вже майже готова – біла, чиста, весела, як свято. Почали вкривати її легким, черепичним дахом (О. Копиленко);

Відкладував [відкладав] Хома під осінь хату вкрити, Та на зиму ввійшов в некриту хату жити (Л. Боровиковський).

4. Ховати від кого-, чого-небудь, роблячи непомітним.

У гущині непроглядній, в западині скель прямовисних Судна свої укриває [Еней] (М. Зеров);

// Надавати притулок кому-небудь, допомагати сховатися тому, кого переслідують.

– Ігумен приняв [прийняв] лея [мене] милосердно і укривав в сій кімнаті (І. Франко);

// Охороняти, уберігати, рятувати від чогось.

І хто заступить? Хто укриє Од зла людського в час лихий? (Т. Шевченко);

Від спек, від бур свої квітки Укриють в затишку садки (П. Грабовський);

– Хто укрив людей від муки, Де той смілий богатир? (П. Воронько);

// Приховувати, утаювати що-небудь від когось.

Тяжко мені було укрити своє зворушення перед паннами (І. Франко);

– Гарну доньку маєте, панотче! Шкода таке добро у себе укривати, – сказав гетьман (М. Грушевський).

5. Розлягатися з силою в кінці чийогось виступу, висловлювання, промови і т. ін., заглушаючи їх (про вигуки, оплески і т. ін.).

Схвальні вигуки вкрили слова Букана (М. Чабанівський);

Буря оплесків укрила Костеві слова (О. Донченко).

Ша́ром лежа́ти (вкрива́ти і т. ін.) див. лежа́ти.

◇ Мо́крим рядно́м накри́ти (вкри́ти, напа́сти, напну́ти, обпа́сти, напа́стися, наки́нутися і т. ін.) див. накрива́ти;

Накри́ти (вкри́ти, напа́сти, напну́ти, обпа́сти і т. ін) мо́крим рядно́м див. накрива́ти;

Покрива́ти (укрива́ти) / покри́ти (укри́ти) ганьбо́ю (со́ромом, несла́вою і т. ін.) [го́лову] див. покрива́ти;

Сла́ва уві́нчує (укрива́є, покрива́є) / увінча́ла (укри́ла, покри́ла) див. сла́ва;

(1) Укрива́ти / укри́ти кістка́ми шлях до чого – нести втрати, гинути в боротьбі за що-небудь.

Воно прийде, те нове життя, прийде у світ нове добро, треба тільки розбити тверду скалу неправди і пробитись до світла, хоч би довелося вкрити кістками шлях до нового життя (М. Коцюбинський);

(2) Укрива́ти / укри́ти сла́вою – робити прославленим, знаменитим себе або кого-, що-небудь.

Волиняни, які були прославленими воїнами, часто виступали проти турків, татар та вкривали славою українську зброю (Ю. Мельничук);

Я чую: пошепки десь розмовляють Стареньких двоє – і одно ввесь час Повторюють ім'я якесь ласкаве, Дитяче... Може, саме те ім'я, Що вкрило славою їх скромну хату (М. Рильський).