уломити

УЛОМИ́ТИ (ВЛОМИ́ТИ), омлю́, о́миш; мн. уло́млять; док., що, розм.

1. Ламаючи, відокремити частину від цілого; відламати.

Перекусить би чого. Вломив хліба – чого ж би до хліба? (А. Тесленко).

2. Поламати, зламати.

Ой сиві воли, сиві ярмо уломили, Чиї ото, мамко, ноги, гей, сюди ходили? (з народної пісні);

– Та чого ж ти мовчиш? – скрикнула [пані] ще голосніш. – Мені мало рук не вломили, а ти мовчиш! (Марко Вовчок);

Кому [з робітників] вломило падаюче дерево ногу або руку, того відвозили; а кого забили на смерть, того закопували тут же в кущах (Мирослав Ірчан).

3. рідко. Різко змінити (напрям руху).

Рушила [Одарка] в напрямі до Шарапи. Але миттю вломила напрямок, швидко пішла геть (Іван Ле).

◇ Сам чорт (чортя́ка, біс, сатана́) но́гу (но́ги) зло́мить (вло́мить, злама́є і т. ін.) див. чорт;

(1) Як (на́че, немо́в і т. ін.) но́гу (но́ги) вломи́в – дуже швидко побіг.

А Максим – як ногу вломив: з хати та на вулицю, а там у шинок... (Панас Мирний);

Діденко нічого не додав більш, повернувсь і наче ногу вломив – зник у сутінках (А. Головко);

(2) Як но́гу вломи́ти:

а) дуже швидко, несподівано піти кудись, зникнути.

А Максим – як ногу вломив: з хати та на вулицю, а там у шинок... (Панас Мирний);

Тільки тепер Вутанька помітила, що місце, де сидів воєнком, пусте. – Не всидів, – посміхнувся Цимбал. – Спершу слухав, а потім десь як ногу вломив (О. Гончар);

б) зовсім не з'являтися де-небудь.

[Харитя:] Як заміж вийшла – ні разу в мене не були, наче ногу вломили! (Панас Мирний);

– Вони хоч коли навідуються тепер сюди? – Де там! Відколи я перейшла, то обидві як ногу вломили. Обидились [образилися] на батька, що прийняв мене (В. Захарченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

уломити

Значення в інших словниках