уломити
УЛОМИ́ТИ (ВЛОМИ́ТИ), омлю́, о́миш; мн. уло́млять; док., перех., розм.
1. Ламаючи, відокремити частину від цілого; відламати.
Перекусить би чого. Вломив хліба — чого ж би до хліба? (Тесл., З книги життя, 1949, 29).
2. Поламати, зламати.
Ой сиві воли, сиві ярмо уломили, Чиї ото, мамко, ноги, гей, сюди ходили? (Коломийки, 1969, 142);
— Та чого ж ти мовчиш? — скрикнула [пані] ще голосніш. — Мені мало рук не вломили, а ти мовчиш! (Вовчок, І, 1955, 136);
Кому [з робітників] вломило падаюче дерево ногу або руку, того відвозили; а кого забили на смерть, того закопували тут же в кущах (Ірчан, II, 1958, 255).
◊ Як (на́че, немо́в і т. ін.) но́гу (но́ги) вломи́в — дуже швидко побіг.
А Максим — як ногу вломив: з хати та на вулицю, а там у шинок… (Мирний, І, 1949, 214);
Діденко нічого не додав більш, повернувсь і наче ногу вломив — зник у сутінках (Головко, II, 1957, 491).
3. рідко. Різко змінити (напрям руху).
Рушила [Одарка] в напрямі до Шарапи. Але миттю вломила напрямок, швидко пішла геть (Ле, Ю. Кудря, 1956, 172).
Значення в інших словниках
- уломити — уломи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- уломити — УЛОМИ́ТИ (ВЛОМИ́ТИ), омлю́, о́миш; мн. уло́млять; док., що, розм. 1. Ламаючи, відокремити частину від цілого; відламати. Перекусить би чого. Вломив хліба – чого ж би до хліба? (А. Тесленко). 2. Поламати, зламати. Словник української мови у 20 томах
- уломити — (вломити), -омлю, -омиш; мн. уломлять; док., перех., розм. 1》 Ламаючи, відокремити частину від цілого; відламати. 2》 Поламати, зламати. 3》 рідко. Різко змінити (напрям руху). Великий тлумачний словник сучасної мови
- уломити — Уломи́ти, -млю́, -миш, -млять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- уломити — Уломити, -млю́, -миш гл. 1) Отломать. 2) Сломать. Як до тонкого дерева вчепиться, то і вломить. Грин. ІІІ. 508. Мені мало рук не вломили, а ти мовчиш. МВ. (О. 1862. III. 70). побіг, як но́гу вломив, — скоро побѣжалъ. Мнж. 162. 3) Броситься въ сторону. Словник української мови Грінченка