умитий

УМИ́ТИЙ (ВМИ́ТИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. до уми́ти.

Хоч на ньому [сотнику] і черкеска синя.., і пика вмита, і борода виголена, і на голові шапка, та як йому були очі заспані й надуті, то й видно було, що він цілу ніч гуляв (Г. Квітка-Основ'яненко);

Обличчя бійців, блискучі, вмиті, насічені дощами, здавалось, були весь час злегка осяяні звідкись невидимим сонцем (О. Гончар);

Весна. Садочки зацвіли, Неначе полотном укриті, Росою божою умиті, Біліють (Т. Шевченко);

Стояла [яблуня] свіжа, вмита світанковою росою (І. Цюпа).

2. Який умився.

Перед ним стояла Онися, вмита, убрана й причесана (І. Нечуй-Левицький);

Дорошенко підходить до хвіртки, дивиться на Лукію, свіжу, щойно вмиту (О. Гончар);

Додому повернувся він пізно вночі і застав Огея вже вмитого, прибраного (Олесь Досвітній);

Туман розтанув, садки стояли вмиті й святково мовчазні (Є. Гуцало);

* Образно. Іржаву каску вкрив житом Долоня теплої землі, І забринять у небі вмитім Ширококрилі журавлі (А. Малишко).