упікати

УПІКА́ТИ (ВПІКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УПЕКТИ́ (ВПЕКТИ́), упечу́, упече́ш, док.

1. що. Добре пропікати, випікати до готовності (перев. вироби з тіста).

Упекти хліб.

2. кого, що, тільки док. Заподіяти травму, обпікаючи щось.

Не впечи руки коло жару (Сл. Б. Грінченка);

* У порівн. Щось наче впекло Харитю в палець. Вона вихопила руку і побачила на пальці кров (М. Коцюбинський);

// перен. Уражати кого-небудь словами, діями і т. ін.

– Ти вчора вислав Вевеллі до турків, і я й не питаю, чого й навіщо. Мені казали, що Вевеллі дбає про те, аби ви нас зрадили. Впік Сагайдачний Ходкевича добре: той аж затремтів з досади, але стримав гнів (О. Маковей);

– Глянула [Марія] на мене глибокими очима й упекла мене тим поглядом... у саме серце впекла... (М. Коцюбинський).

3. кого, розм. Відправляти куди-небудь проти волі, проявляючи сваволю, підступність, хитрощі.

[Сторож:] Я тебе ще й мітлою звідси почастую .. [Кирпа:] Ну, я ж не я буду, коли всіх вас не впечу (М. Кропивницький);

– Він і зроду таких грошей при собі не носив. То йому хтось підкинув, щоб було за що під суд упекти (В. Кучер).

4. кого, що, тільки док., розм. З силою ударити.

– Покиньте мотовило, бо так і впечу обох по спині кочергою! – крикнув він на всю хату (І. Нечуй-Левицький);

Устав тихо один з наймитів, взяв товкачку, як упече його [пана] по голові (з переказу).

◇ (1) Впекти́ у живе́ – торкнутися того, що найбільше хвилює, турбує кого-небудь.

– Нащо знімаєш [вузлики з зерном]? Настане весна – лани засієш. – Це Андрій так впік [Маланку] у живе (М. Коцюбинський).