уривати

УРИВА́ТИ¹ (ВРИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УВІРВА́ТИ (ВВІРВА́ТИ), УРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., що.

1. Тягнучи, смикаючи, відокремлювати частину від цілого; відривати.

Налякане звірятко [ящірка] з усієї сили перлося наперед. Аж нарешті урвало притиснену часть [частину] хвостика й утікало просто перед себе (Л. Мартович);

Вона урвала пряжу, і, кинувшись до Малашки, почала з удаваною злістю штурхати її веретеном попід боки (С. Добровольський);

// Надломивши, відокремлювати від стебла, кореня і т. ін. (листок, квітку, плід тощо); зривати.

– Урвіть по листочку. Вломіть по гіллячці (С. Руданський);

[Дівчата (хвилю мовчать, потім починають співати):] Урву рожу-квітку та й пущу на воду (І. Франко);

// Переривати, розривати що-небудь навпіл, на частини.

– Музика, ша! – гукнув раптом голос Качковського, та так зично, що скрипка й басоля зараз замовкли, мов урвали струни (Леся Українка).

2. перен. Різко припиняти що-небудь (дію, процес і т. ін.).

“Ви, певно, теж уже догадались, хто він такий...” Я одразу уриваю читання: – Хто ж це? (С. Васильченко);

Майстер Никифір уриває роботу, уперізується і теж бере свічечку в руки (Марко Черемшина);

Війт урвав бесіду й оглянувся по хаті. З його слів та погляду можна було зміркувати, що він хоче щось більше казати, лише здержується (Н. Кобринська);

Гарасько урвав сміх, мовчки плуганився за Тимком (Григорій Тютюнник);

Урвавши свій шалений біг, Магієра падає, як підтятий, на землю (із журн.);

“Печерські мелодії” перебила та й зовсім урвала вечеря (І. Багряний);

Мовчанку урвала дівчина. – Я вам, здається, дурниць наплела, – холодно сказала вона (В. Підмогильний);

// Зупинятися раптово, несподівано (звичайно в розмові, бесіді і т. ін.).

Вона говорила майже весело, хоча по кождім реченню уривала і важко дихала (І. Франко);

[Любов:] Колись ми були друзі, пожалуємо, ж тепер... (Уриває) (Леся Українка);

Сахно з цікавістю слухала господаря, але той раптом урвав. – Я втомлюю вас... (Ю. Смолич).

3. З труднощами знаходити, виділяти для якої-небудь мети (час).

Цілий тиждень Христя за приводом хазяйки, наче в каторжній роботі, коло печі крутилася, уриваючи післяобідній зайвий час на підмазування (Панас Мирний);

За тим натовпом, клопотом та трусою, то я не урвала й годинки з людьми попрощатись (Марко Вовчок);

Тайжан урвав на світанку хвилину і прибіг допомогти Кумиш (З. Тулуб);

– Одну годину доведеться урвати, інакше я нічого не встигатиму в лабораторії (В. Підмогильний).

4. Діставати, захоплювати, одержувати що-небудь нечесним шляхом, діючи хитрістю, силою і т. ін.

– І чом я ще не служила? От і сама б прохарчилась і дітям би перепало: коли огірочків, коли м'ясця, сиру, сальця, а таки б урвала! (Грицько Григоренко);

[Острожин:] Та змилуйтесь! Чи один же цілий вік клацав зубами даремно, а ви одразу такий шматок урвали... (Леся Українка);

Світ – то віз сіна, і кожен прагне урвати з нього, скільки може (із журн.);

Як зжити в суспільстві і в кожному з нас психологію холопського ставлення: урвати побільше, попрацювати поменше?! (з газ.).

5. Зменшувати.

Най знає, як бідному робітникові уривати платню! (І. Франко).

6. Надривати, пошкоджувати.

– Прощай, синочку... Так хотілося мені тебе зоставити в себе, такий ти мені любий став, як ішли тоді з города, як хворів, – серця б тобі увірвала... Приїжджай... (Григір Тютюнник);

– Урвав ти мені коріння серця... (П. Загребельний).

7. тільки док., розм. Ударити, хльоснути.

– Оцею якби урвав! – каже Ковинський, простягаючи свою різку (А. Свидницький).

8. діал. Бігти, утікати.

За що продав, аби б довго не стояти, та й уривай додому (Г. Квітка-Основ'яненко);

Йому гукають: тривай! а він чимдуж урива (Сл. Б. Грінченка).

◇ (1) Увірва́ти (урва́ти) ни́тку – припинити що-небудь (про взаємини, дружбу і т. ін.).

[Любов:] Я не побачу його. [Милевський:] Простіть, Любов Олександрівно, я не люблю мішатись до чужих справ, але на правах приятеля скажу: мені здається, ви занадто раптово увірвали нитку (Леся Українка);

(2) Урива́ти на півсло́ві – різко переривати чию-небудь мову.

Він [Ісус] уривав їх на півслові, кажучи, що його релігія без добрих справ – ніщо (з наук.-попул. літ.);

Раптом на півслові уривав [Альоша] розмову, застигаючи поглядом на вікні або на Тараканових вусах (І. Микитенко);

Дівчина якось урвала на півслові і далі ішла мовчки (І. Багряний);

(3) Урива́ти / урва́ти таки́й (ла́сий) шмато́к – добувати щось краще чи більше, ніж в інших.

[Острожин:]Один же цілий вік клацає зубами даремно, а ви одразу такий шматок урвали... (Леся Українка);

Підступні сусіди наші, користуючись послабленням сили Руської держави, .. з усіх боків сунули, щоб і собі урвати ласий шматок (І. Цюпа);

(4) Урива́ти / урва́ти (увірва́ти) терпе́ць кому, у кого – доводити кого-небудь до втрати ним рівноваги, спокою.

– Ох, Оксанко, і намучилась же я з ним [дідусем], ох і намучилась.. – Моя мама Оксана тільки посміхається, бо теж добре бачить, хто кому уриває терпець (Ю. Збанацький);

Він [Каргат] здатний інколи урвати у людини терпець, наговорити грубощів, але щодо роботи йому нічого не закинеш (Ю. Шовкопляс).

УРИВА́ТИ² див. врива́ти¹.