уривок

УРИ́ВОК, вку, ч.

1. Відірваний шматок або обірвана частина чого-небудь.

На лівій руці висів у неї [жінки] перепиляний ланцюг, а на обох ногах уривки залізних пут бряжчали (Панас Мирний);

Михайло підійшов до стовпа, що за нього було прикріплено троса .. На уривкові троса помітний був глибокий слід терпуга (М. Трублаїні);

Підлога в уривках паперу, недокурках і рівному смітті була така брудна, що не можна було розгледіти на ній окремих дощок (З. Тулуб).

2. Позбавлена зв'язку з цілим частина фрази, думки і т. ін.

Вітер доносив звідти уривки жвавої коломийки (М. Коцюбинський);

Пізно ввечері Зимогорова приходить додому. В голові уривки розмов, недоказані речення, строкатий калейдоскоп облич (О. Донченко);

В пам'яті миготіли якісь уривки – сорок шостий барак, прихід Зари, потім... потім... що ж було потім?.. (А. Хижняк);

З ледве помітних уривків він відновив поволі повне, всебічне уявлення (В. Підмогильний);

Навіть Савка, байдужий до всього, слухаючи Петрика, .. мимоволі вибухав іноді голосним уривком “ги-и!” (В. Винниченко).

3. Частина тексту літературного твору, п'єси і т. ін.

Вчитель почав читати якийсь уривок з книги, а школяр писав на класовій таблиці (Б. Грінченко);

До нас не дійшли його [Т. Шевченка] переклади, якщо не рахувати уривків із “Слова о полку Ігоревім” (М. Рильський);

Читав. Спершу уривок із поеми, а потім іще два вірші (А. Головко);

Він давав їм [хлопчикам] грати нескладні діалоги, й уривки з п'єс (З. Тулуб);

У прозовому уривку наголошені та ненаголошені склади чергуються невпорядковано (з навч. літ.).