уродити

УРОДИ́ТИ (ВРОДИ́ТИ), оджу́, о́диш, док.

1. кого. Народити.

– Та одна ж нас матінка уродила, Та не одну долю нам уділила (з народної пісні);

Так був бідний єден чоловік. Та й мав дитину, уродила му жінка (з легенди);

Швидко по весіллю вона захорувала і вродила синка (І. Франко).

2. Дати урожай.

На біду того літа груша вродила, та ще й дуже рясно (І. Нечуй-Левицький);

Ой сонечку-батечку, Догоди, догоди, А ти, земле-матінко, Уроди, уроди (О. Олесь);

Ідеться про те, що на сипучому піску не може бути збудований ніякий дім і що на голому камені не вродить ніяка пшениця (М. Рильський);

Якщо в перший день нового року .. тепло й безсніжно – кепська справа, хліб уродить погано (з газ.).

3. Вирости, дозріти гарним, в добрій кількості (про злаки, овочі, плоди фруктових дерев і т. ін.).

Сіяв гречку, а вродив мак (прислів'я);

Ой уродить жито – Буде всяке сите; Занедбаєм, що забрано, Холодом побито (П. Куліш);

Коли не буде добрива, то не вродить ні овес, ні картопля, ні біб... (С. Чорнобривець);

// безос.

А вродило цього року – листу не видно. Посеред саду старезна яблуня, всипана райськими яблуками, аж гілля кіллям підважені (С. Васильченко).

◇ Де [не] посі́й (посі́єш), там (то) [і] вро́диться (вро́дить) див. уро́джуватися;

(1) Як ма́ма вроди́ла (д) див. ма́ти¹.