устид
УСТИ́Д (ВСТИД), у, ч., розм.
Стид.
Маня .. зблідла була, не знати чи з устиду, чи з обурення, чи з гніву (І. Франко);
Набрались старости встиду, Трохим нещасний похилився, Ідуть із хати, – й на біду, Гарбуз за ними покотився!.. (С. Руданський);
Вона ж [Тодоська] певна у собі, походжує [походжає], мов тая краля, ані тобі встиду, ані сорому (Дніпрова Чайка);
Прости їм, Боже, встид і відпусти їм гріх. Напростувалася їм путь – спадна, укотиста (В. Стус);
// у знач. пред. Стидно.
Вона чула щось про нервову кров, але ніколи до пуття не могла довідатися, що то за хвороба .. А запитатися було встид (Г. Хоткевич).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- устид — усти́д іменник чоловічого роду діал. Орфографічний словник української мови
- устид — див. стид Словник чужослів Павло Штепа
- устид — (встид), -у, ч., діал. Стид. || у знач. присудк. сл. Стидно, соромно. Великий тлумачний словник сучасної мови
- устид — СО́РОМ (почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою поведінку, вчинки і т. ін.), СТИД, СОРОМО́ТА розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА підсил. розм., СТРАМО́ВИЩЕ підсил. розм., СТРАМО́ВИСЬКО підсил. розм., СРАМ заст., СРАМОТА́ заст. Словник синонімів української мови
- устид — УСТИ́Д (ВСТИД), у, ч., діал. Стид. Маня.. зблідла була, не знати чи з устиду, чи з обурення, чи з гніву (Фр., І, 1955, 322); Набрались старости встиду, Трохим нещасний похилився, Ідуть із хати, — й на біду, Гарбуз за ними покотився!.. (Рудан., Тв. Словник української мови в 11 томах
- устид — Усти́д, -ду м. Стыдъ. Йому такий встид, як тій кобилі, що віз переверне. Ном. № 3171. Словник української мови Грінченка