устид
СО́РОМ (почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою поведінку, вчинки і т. ін.), СТИД, СОРОМО́ТА розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА підсил. розм., СТРАМО́ВИЩЕ підсил. розм., СТРАМО́ВИСЬКО підсил. розм., СРАМ заст., СРАМОТА́ заст., УСТИ́Д (ВСТИ́Д) діал., ПУБЛІКА діал., ОСОРО́МА рідше. Від сорому у неї й вуха почервоніли — не тільки щоки (Панас Мирний); Колєжанку застала за миттям барабуль.. і сільська дячиха застидалась. Витирала руки об запаску і, вся почервонівши від стиду, просила гостю до хати (Г. Хоткевич); Кужелина не прядена, ти робото моя, Як я тебе не випряду, соромото моя (коломийка); — Бач, які Адами та Єви, — кидає невдоволено Вовкодав. — В місті такого страмовиська собі не дозволили б, а тут кого їм соромитись? Людей нема (О. Гончар); Жінка до мене: "Ти сякий, ти такий, ..ти лайдаку, ти пияку", ну — паплюжить. Публіка на все село (Лесь Мартович); Шкода за минулим, річ відома, Та й теперішнє колись мине... Але хай поб'є тих осорома, Хто весну зимою проклене! (М. Рильський). — Пор. 1. збенте́ження.
Значення в інших словниках
- устид — усти́д іменник чоловічого роду діал. Орфографічний словник української мови
- устид — див. стид Словник чужослів Павло Штепа
- устид — УСТИ́Д (ВСТИД), у, ч., розм. Стид. Маня .. зблідла була, не знати чи з устиду, чи з обурення, чи з гніву (І. Франко); Набрались старости встиду, Трохим нещасний похилився, Ідуть із хати, – й на біду, Гарбуз за ними покотився!.. (С. Словник української мови у 20 томах
- устид — (встид), -у, ч., діал. Стид. || у знач. присудк. сл. Стидно, соромно. Великий тлумачний словник сучасної мови
- устид — УСТИ́Д (ВСТИД), у, ч., діал. Стид. Маня.. зблідла була, не знати чи з устиду, чи з обурення, чи з гніву (Фр., І, 1955, 322); Набрались старости встиду, Трохим нещасний похилився, Ідуть із хати, — й на біду, Гарбуз за ними покотився!.. (Рудан., Тв. Словник української мови в 11 томах
- устид — Усти́д, -ду м. Стыдъ. Йому такий встид, як тій кобилі, що віз переверне. Ном. № 3171. Словник української мови Грінченка