утерпіти

УТЕ́РПІТИ (ВТЕ́РПІТИ), плю, пиш; мн. уте́рплять; док.

1. Стримати себе від якихось дій, вчинків, від вияву яких-небудь почуттів, здійснення якихось намірів.

Хлоп'я в садку собі гуляло Та й забажало На іграшки ужа піймать (Воно гніздо його назнало – Так як утерпіть, щоб не взять?) (Л. Глібов);

Хоч було й розсердиться [Соломія] чого на Романа, але через одну-другу хвилину не втерпить, щоб не заговорити (І. Нечуй-Левицький);

Та й до річки, хіба ж утерпиш, щоб не гайнути, коли товариші з горба з криками, зі сміхом летять стрімголов у береги (А. Головко);

– Та помовч уже, Трохиме, – не втерпіла бабуся (М. Стельмах);

Шляхта не втерпіла і викликала Грицька зі школи (А. Чайковський).

2. діал. Постраждати (у 1, 2 знач.).

І Дрогобича не минула холера. Особливо Лан утерпів від неї більше, як інші передмістя (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me