утрачати

УТРАЧА́ТИ (ВТРАЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТРА́ТИТИ (ВТРА́ТИТИ), а́чу, а́тиш, док., кого, що.

1. Залишатися без когось, чогось (унаслідок різних причин).

Коли чого в руках не маєш, То не хвалися, що твоє; Що буде, ти того не знаєш, Утратиш, може, і своє (І. Котляревський);

У світі наживи багатіють промислові й фінансові тузи і, навпаки, стають безробітними і втрачають шматок хліба трудящі маси (П. Тичина);

Операція була дуже складна. Хлопчик втратив багато крові (О. Копиленко);

– Полк, який втратив прапор, – розформовується! Не існуватиме більше! (О. Гончар);

По степу тут і там паслося справді кілька коней, що в битві скинули або втратили своїх їздців (О. Маковей);

У цей час генерування електроенергії має забезпечити турбіна, яка втратила пару, але ще обертається по інерції (Ю. Щербак);

// Губити кого-, що-небудь.

Ант вдивлявся навкруг, .. втрачав слід, знову знаходив його, знову втрачав (С. Скляренко);

Явдоха прокинулась і зразу ж згадала, що вже три дні, як вона втратила напрямок [у тайзі] (О. Донченко).

2. Залишатися без кого-небудь унаслідок його смерті, загибелі.

Я не спав три ночі... мене гризе горе, я втрачаю єдину й кохану дитину... (М. Коцюбинський);

Писати про підпілля – це ж оживляти друзів, боротися з ними поруч і ще раз втрачати, переживаючи з ними їхні смертні муки (Ю. Яновський);

Війна не мала кінця, бо батьки, що втратили своїх дітей, хотіли, щоб інші батьки так само втратили своїх дітей, інакше не мислили собі справедливості (П. Загребельний);

Журно посходились дітки Обік німої труни: Втратили неньку сирітки (П. Грабовський);

Вже два роки, як Устина втратила свого чоловіка. І коли хто нагадував про нього, вона починала оповідати, який ладний був до господарства її Стефан (С. Чорнобривець);

// Залишатися без кого-, чого-небудь під час бою, війни.

– Позволь мені одночасно з батьком наступати з кіннотою через Літин .. – Ну, добре, – сказав Щорс, – бери [Жмеринку] сам, тільки пам'ятай мою умову: якнайменше втрачай людей (О. Довженко);

Він програв битву. Втратив стільки тисяч людей (Б. Лепкий);

Вони бігли, як старі фронтовики, пригнувшись, петляючи, відстрелюючись, .. і вони не втратили жодного чоловіка за час свого відступу (Ю. Яновський);

// Залишатися без кого-небудь через розходження в поглядах, сварку і т. ін.

Утратити дівчину через ревнощі.

3. Частково або повністю позбуватися яких-небудь своїх якостей, особливостей, ознак стану і т. ін.

Плакала [Маланка], що робить на чужих, що сохне, втрачає силу (М. Коцюбинський);

Військові кораблі, даленіючи, втрачали чіткість обрисів, зливалися кольором з морськими хвилями (Л. Дмитерко);

Через жахливу подію, що трапилася з ним [Євгеном] у лісі, він утратив будь-які ознаки хоробрості (О. Донченко);

Під Берестечком бився ти сміливо .. І тільки у домашньому бою сміливість раптом втратив ти свою (Л. Костенко);

Українська “Енеїда” не втратила в російському перекладі своїх барв, свого звучання (М. Рильський);

Двері за його спиною нараз розчинилися. Директорів погляд, утративши свою привітність, зупинився на комусь ззаду Ігоря (Ю. Шовкопляс);

Перебудь, урочу нажидаючи годину, коли себе утратиш (В. Стус).

4. Марнувати, гаяти, проводити без користі (час).

Як досвідчений командир в армії, Кримський не втрачав жодної хвилини часу (Іван Ле);

Транспортер підведено зарані. Ото б і починать тепер у дружньому старанні, щоб часу не втрачать дарма (П. Дорошко);

– Діжду весни, піду на заробітки. Там, може, знайду добре місце, то й вас переведу... – А як же не найдеш? – на це йому .. Мотря. – Літо втратиш... (Панас Мирний).

(1) Бага́то втрача́ти / втра́тити:

а) позбуватися чогось значного, істотного.

Цитати із дум та з пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають (М. Рильський);

б) пропускати щось цікаве, важливе.

– Ви були в Москві? Ні? Багато втратили!.. (Леся Українка);

– Ви багато втратили, Терезко, що не були з нами вчора. Ми бачили стадо олениць (М. Томчаній);

(2) Втра́тити мі́сце – залишитися без роботи.

Останні роки життя Богдана Лепкого видалися тяжкими, бо припали на час фашистської окупації Польщі. Старий, хворий письменник не тільки втратив місце в університеті, а й зазнав переслідувань. (з наук.-попул. літ.);

(3) Втрача́ти / втра́тити (загуби́ти, згуби́ти) [свій] спо́кій – жити в постійних турботах, клопотах, у тривозі і т. ін.

Чим ближче було до Пилипівки, тим більше Маланка втрачала спокій. Не давала спокою й Гафійці (М. Коцюбинський);

Того дня, коли Павло знайшов троянду в чагарниках, він загубив свій спокій (М. Томчаній);

Він давно вже згубив свій спокій, давно його не стало, аж із тієї темної ночі, як він під гамазеями був (Б. Грінченко);

(4) Втрача́ти і т. ін. / втра́тити і т. ін. терпе́ць – те саме, що Тра́тити (втрача́ти і т. ін.) / втра́тити і т. ін. терпели́вість (терпли́вість) (див. тра́тити).

Матвій спочатку заспокоював їх, а далі й сам почав втрачати терпець (І. Микитенко);

– Але ж, прошу пані, – втратила терпець Олина співрозмовниця, – новітня педагогіка надає дуже великої ваги дошкільному вихованню (Ірина Вільде);

(5) Втрача́ти (тра́тити) / утра́тити (стра́тити) [оста́нню] наді́ю – переставати вірити в здійснення чого-небудь.

Хома не втрачає надії знайти отак коли-небудь закопану бочку добрячого столітнього вина (О. Гончар);

Однак Соломія не тратила надії й навіть не дуже журилась. Молодість брала своє (М. Коцюбинський);

Лукина перечула через людей, що Улас уже заручився, і втратила останню надію на своє щастя (І. Нечуй-Левицький);

[Жека:] Тобі подобається медицина? [Віра Михайлівна:] З того часу, як я стратила надію бути співачкою, мені захотілося лікувати хворе людство (Я. Мамонтов);

(6) Ні́чого втрача́ти кому – хтось може йти на будь-який риск, оскільки його становище таке погане, що від невдачі не може стати гіршим.

На світову арену вийшла нова сила – робітничий клас, якому нічого було втрачати, крім власних кайданів (В. Кучер);

– Життя – нам [робітникам]! Ми не боїмося калюж крові .. Нам нічого втрачати, хіба що кайдани! (А. Головко);

Тра́тити (втрача́ти і т. ін.) / втра́тити і т. ін. терпели́вість (терпли́вість) див. тра́тити;

(7) Утрача́ти / утра́тити людськи́й о́браз – переставати бути схожим на людину, втрачати характерні для людини риси.

Якби люди не працювали, поступово втратили б людський образ (С. Чорнобривець);

(8) Утра́чати / утра́тити свідо́мість (прито́мність) – непритомніти, зомлівати.

Данилко не дочекався санітарки .. Він стомився і знову утратив свідомість (П. Панч);

При кожному порусі почувається такий біль, що вона мало не втрачає притомність (Ф. Бурлака);

Чуйкевич знову втратив свідомість (Б. Лепкий).

△ (9) Утрача́ти / утра́тити керува́ння (управлі́ння) – через технічні ускладнення втрачати керованість (про літак, снаряд і т. ін).

Шторм був такий сильний, що легеньке, хоч і швидкохідне суденце майже втратило управління (В. Собко).

◇ (10) Втра́тити з оче́й – перестати бачити кого-, що-небудь.

Дивись, мої товариші вже далеко, далі то з очей їх втрачу, а сам я дороги не знаю... (А. Чайковський);

(11) Втра́тити (загуби́ти) па́мороки (тя́му, па́м'ять) – знепритомніти.

Він втратив памороки і тільки тоді опам'ятався, як почув, що в його все тіло труситься од холоду, а зуби аж цокотять (І. Нечуй-Левицький);

Тями не втратив [тамада]: продовжував славити іменинника (С. Ковалів);

Упав я на токовище, хочу крикнути, та не можу: дух забило. Потім хотів себе мацнути за бік – і втратив пам'ять (Григорій Тютюнник);

Його думки були далеко, дуже далеко, він проговорив кілька слів ніби румунською мовою й знов загубив пам'ять (Ю. Яновський);

(12) Втра́тити (розгуби́ти) сумлі́ння (со́вість) [й честь] – стати безсоромним, підлим.

[Золотарьов:] Сумління втратив ти, чи, може, сором. Чи те і друге разом? (Л. Дмитерко);

[Лицар:] Гордую тобою я не тим, що хлопка ти, а тим, що на послугах розгубила сумління й честь (Леся Українка);

(13) Втра́тити се́рце – ставати байдужим до чого-небудь, позбуватися зацікавленості.

Та й став домашніх хоругов хорунжим .. Погладшав, запузатів, постатечнів і втратив серце до козацьких справ (Л. Костенко);

(14) Втрача́ти / втра́тити ґрунт під нога́ми – бути позбавленим того, на чому тримається суспільне чи службове становище, переставати бути впливовим.

Усі перевертні [пани] почували своє велике горе, що вони вже втратили усі.. “рухомі й лежачі добра” та маєтності на Україні, може, й навіки, втратили народний ґрунт під ногами (І. Нечуй-Левицький);

(15) Втрача́ти / втра́тити лік чому:

а) перестати рахувати, збиватися в підрахунках.

– Втративши лік годинам і дням, жив Анатолій у тому вагончику (М. Руденко);

б) чого-небудь дуже багато.

– Я втратила лік його зрадам (А. Дімаров);

(16) Втрача́ти / втра́тити фо́рму – переставати бути здатним найкраще виявляти сили, вміння, здібності і т. ін.

– Спортом, спортом треба займатись, – одразу ж зауважив професор. – Передчасно втрачаєте форму, ще дівчата подумають, що лінтюх [ледащо], а ви ж трудяга, я певен (О. Гончар);

(17) Втрача́ти (губи́ти) / втра́тити (загуби́ти) рівнова́гу – перебуваючи в стані нервового збудження, хвилювання, роздратування і т. ін., виявлятися нездатним зберігати спокій, самовладання, терпіння.

Хлопець мовчки вислухав вичитування і, не сказавши ні слова, намірився вийти з кабінету. – Ти розумієш, що поводився недостойно? – втрачаючи рівновагу, промовив директор (І. Багмут);

З карих, трохи посоловілих очей визирали неспокій та задума, наче вона [Мотря] загубила моральну рівновагу (М. Коцюбинський);

Один тільки Григорій не втратив душевної рівноваги (О. Довженко);

Дівчина втратила рівновагу, спокій. Видно, дійняв! З огидою й майже ненавистю поглянула на безтурботного Тихона (К. Гордієнко);

(18) Втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову:

а) ставати нездатним обдумано, розсудливо діяти, поводитися (перев. у складній ситуації).

Звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів. – Не втрачай голови... – говорило щось у ньому (М. Коцюбинський);

[Романюк:] Не бійся: твій тато не з тих, хто голову губить... (О. Корнійчук);

Та не було часу на бідкання, а Мстислав не був з тих, що тратять у скруті голову (Юліан Опільський);

Я сам голову згубив – скочив на ноги та як гукну на повний голос: “Браво, Манюрка!” (Ю. Яновський);

Найменша дитина тяжко заслабла на запалення в легенях, і ми зовсім стратили голову та живемо як у тяжкому сні (М. Коцюбинський);

б) переставати реально, об'єктивно сприймати й оцінювати факти, дійсність.

Гітлер, зірвавши великий куш, утратив голову: він гнав час, мов перекладну тройку на поштовій дорозі (О. Сизоненко);

в) напружено думати над чим-небудь без певних результатів.

Щось з животом сталося таке незвичайне, що професори тратять голови, а мене заспокоюють лише вприскуванням морфіну (М. Коцюбинський);

г) безрозсудно закохуватися в кого-небудь.

Вона знає, як я люблю її. Як дурисвіт, як хлопчак, що втратив голову (П. Колесник);

Я цілком розумію його стан – сидіти біля такої красуні і все розуміти було б щонайменше неввічливо. Я на його місці і в його роки, напевне, вже давно б втратив голову (В. Собко);

(19) Втрача́ти і т. ін. / втра́тити і т. ін. терпі́ння – не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги;

(20) Втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд):

а) переставати нормально мислити, поводитися; ставати божевільним.

– Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки – ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Яновський);

Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповнені пекучої задухи (О. Гончар);

– Вона стратила розум, збожеволіла, – загомоніли молодиці (І. Нечуй-Левицький);

Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (О. Кобилянська);

[Маруся:] Моя мати! Тут, в Цареграді! Ні! Я доспівалась... Я з горя притужила тінь своєї матері... Мабуть, вмерла моя мати!.. Боже мій, поможи мені! Я, здається, стратила розум (О. Левада);

б) бути неспроможним обдумано діяти у складній ситуації; губитися.

– Усі знають, що Софроній, хитрющий і зухвалий, нікого не боїться й ніколи не втрачає глузду (М. Івасюк);

[Орест:] Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка);

І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко);

(21) Утра́тити тя́му:

а) перестати нормально, свідомо сприймати дійсність.

З розгону лобом грюкнувся [тамада] об підлогу. Коліна перегнув, спину зігнув, але тями не втратив: продовжував славити іменинника (О. Ковінька);

б) знепритомніти;

(22) Утрача́ти (втрача́ти) / утра́тити (втра́тити) пра́во сло́ва – бути позбавленим можливості висловитися.

[Голос покликача:] Оскаржений, що сам себе зве Парвус, образив тяжко маєстат святині і через те утратив право слова (Леся Українка);

(23) Утрача́ти / утра́тити вла́ду над собо́ю – губити самовладання.

А Вовка, раптом утративши над собою владу, застигає на місці в якомусь розпачливому заціпенінні (В. Нестайко);

(24) Утрача́ти / утра́тити (загуби́ти) мо́ву – на якийсь час позбуватися здатності говорити; німіти від сильного хвилювання, розгубленості і т. ін.

Сахно .. довго не могла опанувати свого хвилювання.. Вона просто втратила мову (Ю. Смолич);

Фатьма лежала в куточку і бажала вмерти. Мову вона загубила, бо не було того, хто б розумів (Ю. Яновський);

(25) Утрача́ти / утра́тити смак:

а) ставати менш смачним.

Шипшина втратила від морозу свій смак (О. Копиленко);

б) переставати смакувати кому-небудь.

І враз риба втратила свій смак, охота до їжі одлетіла геть (М. Коцюбинський);

в) переставати подобатися комусь, радувати кого-небудь.

Сили покидали його, очі, якісь розпорошені й водянисті, глибоко запались, життя втратило смак (М. Коцюбинський);

г) (до чого) переставати цікавитися чим-небудь.