утрачати

УТРАЧА́ТИ (ВТРАЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТРА́ТИТИ (ВТРА́ТИТИ), а́чу, а́тиш, док., перех.

1. Залишатися без когось, чогось (унаслідок різних причин).

У світі наживи багатіють промислові й фінансові тузи і, навпаки, стають безробітними і втрачають шматок хліба трудящі маси (Тич., III, 1957, 313);

Операція була дуже складна. Хлопчик втратив багато крові (Коп., Земля.., 1957, 51);

— Полк, який втратив прапор, — розформовується! Не існуватиме більше! (Гончар, IV, 1960, 58);

По степу тут і там паслося справді кілька коней, що в битві скинули або втратили своїх їздців (Мак., Вибр., 1956, 459);

// Губити кого-, що-небудь.

Ант вдивлявся навкруг,.. втрачав слід, знову знаходив його, знову втрачав (Скл., Святослав, 1959, 15);

Явдоха прокинулась і зразу ж згадала, що вже три дні, як вона втратила напрямок [у тайзі] (Донч., III, 1956, 52).

Ні́чого втрача́ти кому — хтось може йти на будь-який риск, оскільки його становище таке погане, що від невдачі не може стати гіршим.

На світову арену вийшла нова сила — робітничий клас, якому нічого було втрачати, крім власних кайданів (Кучер, Дорога.., 1958, 3);

— Життя — нам [робітникам]! Ми не боїмося калюж крові.. Нам нічого втрачати, хіба що кайдани! (Головко, І, 1957, 63).

2. Залишатися без кого-небудь унаслідок його смерті, загибелі.

Я не спав три ночі… мене гризе горе, я втрачаю єдину й кохану дитину… (Коцюб., І, 1955, 415);

Писати про підпілля — це ж оживляти друзів, боротися з ними поруч і ще раз втрачати, переживаючи з ними їхні смертні муки (Ю. Янов., II, 1954, 86);

Журно посходились дітки Обік німої труни: Втратили неньку сирітки (Граб., І, 1959, 136);

Вже два роки, як Устина втратила свого чоловіка. І коли хто нагадував про нього, вона починала оповідати, який ладний був до господарства її Стефан (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10);

// Залишатися без кого-, чого-небудь під час бою, війни.

— Позволь мені одночасно з батьком наступати з кіннотою через Літин.. — Ну, добре, — сказав Щорс, — бери [Жмеринку] сам, тільки пам’ятай мою умову: якнайменше втрачай людей (Довж., І, 1958, 178);

Вони бігли, як старі фронтовики, пригнувшись, петляючи, відстрелюючись,.. і вони не втратили жодного чоловіка за час свого відступу (Ю. Янов., II, 1958, 220);

// Залишатися без кого-небудь через розходження в поглядах, сварку і т. ін.

Утратити дівчину через ревнощі.

3. Частково або повністю позбуватися яких-небудь своїх якостей, особливостей, ознак стану і т. ін.

Плакала [Маланка], що робить на чужих, що сохне, втрачає силу (Коцюб., II, 1955, 13);

Військові кораблі, даленіючи, втрачали чіткість обрисів, зливалися кольором з морськими хвилями (Дмит., Обпалені.., 1962, 212);

Через жахливу подію, що трапилася з ним [Євгеном] у лісі, він утратив будь-які ознаки хоробрості (Донч., VI, 1957, 23);

Українська «Енеїда» не втратила в російському перекладі своїх барв, свого звучання (Рильський, IX, 1962, 107);

Двері за його спиною нараз розчинилися. Директорів погляд, утративши свою привітність, зупинився на комусь ззаду Ігоря (Шовк., Людина.., 1962, 276).

Бага́то втрача́ти (втра́тити):

а) позбуватися чогось значного, істотного.

Цитати із дум та з пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають (Рильський, IX, 1962, 205);

б) пропускати щось цікаво, важливе.

— Ви були в Москві? Ні? Багато втратили!.. (Л. Укр., III, 1952, 600);

— Ви багато втратили, Терезко, що не були з нами вчора. Ми бачили стадо олениць (Томч., Готель.., 1960, 255);

Втра́тити па́м’ять див. па́м’ять;

Втрача́ти (втра́тити) терпі́ння (терпе́ць, терпели́вість, терпли́вість) див. терпі́ння, терпе́ць, терпели́вість; Втрача́ти [свій] спо́кій див. спо́кій;

[Не] утрача́ти (утра́тити) [оста́нню] наді́ю див. наді́я;

Утрача́ти (утра́тити) лю́дський о́браз див. о́браз¹;

Утрача́ти (утра́тити) мо́ву — від хвилювання, розгубленості і т. ін. на якийсь час позбуватися здатності говорити.

Сахно.. довго не могла опанувати свого хвилювання.. Вона просто втратила мову (Смолич, І, 1958, 60);

Тоді, як інженер усіх питав: — Хто на машину? — він розгубився враз, притих, утратив мову, як на гріх (Дор., Три богатирі, 1959, 51);

Утра́чати (утра́тити) свідо́мість (прито́мність) — непритомніти, зомлівати.

Данилко не дочекався санітарки.. Він стомився і знову утратив свідомість (Панч, Синів.., 1959, 105);

При кожному порусі почувається такий біль, що вона мало не втрачає притомність (Бурл., М. Гонта, 1959, 248).

▲ Утрача́ти (утра́тити) керува́ння див. керува́ння.

♦ Втра́тити со́вість (сумлі́ння) див. со́вість, сумлі́ння; Втрача́ти (втра́тити) ро́зум див. ро́зум;

Го́лову втрача́ти (втра́тити) див. голова́;

Не втрача́ти гру́нту [під нога́ми] див. грунт;

Утра́тити тя́му див. тя́ма;

Утрача́ти (утра́тити) вла́ду над собо́ю — губити самовладання;

Утрача́ти (утра́тити) пра́во сло́ва див. сло́во;

Утрача́ти (утра́тити) смак див. смак.

4. Марнувати, гаяти, проводити без користі (час).

Як досвідчений командир в армії, Кримський не втрачав жодної хвилини часу (Ле, Опов. та нариси, 1950, 183);

Транспортер підведено зарані. Ото б і починать тепер у дружньому старанні, щоб часу не втрачать дарма (Дор., Три богатирі, 1959, 44);

— Діжду весни, піду на заробітки. Там, може, знайду добре місце, то й вас переведу… — А як же не найдеш? — на це йому.. Мотря. — Літо втратиш… (Мирний, І, 1949, 134).