утіха

УТІ́ХА (ВТІ́ХА), и́, ж.

1. Почуття радості, задоволення, викликане ким-, чим-небудь.

У очах втіха заясніла; Усмішка грає гордовита (Леся Українка);

Настя глянула на Гната чистими, щасливими очима, і в них побачив він утіху та вдячність... (М. Коцюбинський);

Чи дійду до мети з потом я на чолі І сльозами утіхи умиюсь? (М. Рильський);

Миронич з утіхою стежив, як оживав хлопець, рум'яніло зажовкле лице, блискотіли очі (К. Гордієнко);

З великою утіхою приймаю до відома, що його величество [величність] цар довірив мені свого сина (Б. Лепкий);

Треба щедро – серцем одним, устами ледь розпуклими – розпелюстити втіхи гін, всевідради! (В. Стус).

2. Той (те), хто (що) викликає в комусь таке почуття.

– Одна моя втіха, одно моє щастя, коли ти мене будеш хоч трошечки любити! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Оскільки ж єдиною втіхою від візиту деяких людей є надія на їхній відхід, то він терпляче чекав (Ю. Винничук);

Батько хоч і журився, що синів нема.., а все ж тільки й утіхи було в його, що вона [дочка] (Б. Грінченко);

Невже йому одна утіха: стоять зі склом коло горна, і вже не сниться річка тиха, земля не сниться ворона? (М. Рудь);

Одного сина вам убив, другому очі виколов, позбавив вас на старість останньої втіхи (з легенди).

3. Забава, розвага.

Не ярмарку тебе [кобзарю] гучному зрозуміти Серед своїх тривог або пустих утіх (П. Куліш);

Після обіду мама раптом оголосила, що до міста приїхав звіринець з мавпами, леопардами і ведмедями і вона вирішила зробити дітям утіху і повести їх туди (Ю. Смолич);

На роду мені написано: Не цуратися утіх (А. Кримський);

– Так і хочеться піти під ці верби, заспівати з парубками якоїсь тихої, задуманої пісні .. – Невже, вас, отче, на таку гріховну втіху спокушає біс? (М. Стельмах);

// Радість, насолода.

– Прийде час, коли ця жінка буде відчувати себе дівчиною, звичність і знання любовних утіх залишаться в ній, як згадка про давно читану, недозволену книгу (Ю. Яновський).

4. Те, що заспокоює кого-небудь, полегшує горе, сум, неспокій, хвилювання і т. ін.

У пісні чоловік знайшов Утіху від нудьги лихої (В. Самійленко);

У горі тяжкому Хто б тобі втіху подав? І я, коли б ти потонула, Я б за тобою пішов, потонув у неситому морі (М. Зеров);

Не принесли лише втіхи: каган, виявляється, знав, хто веде супроти нього легіони, де перебуває (Д. Міщенко).

5. рідко. Те саме, що утіша́ння.

Чуючи, як важко Чіпка зітхає, а не озивається, Галя знову почала плакати. Замість утіхи, Чіпка похвалився їй своїм горем та трохи сам не заплакав (Панас Мирний);

Зітхання і сльози перемішуються з словами утіхи і надії (М. Стельмах).

(1) На вті́ху – викликаючи почуття радості, задоволення.

От і виросла їм на втіху. Та що ж то за дівка була! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Ти [ліс] рости на втіху людям, Отіняй кохання чисте, Бережи нам світлі ріки, Що полям несуть вологу, Що запліднюють сади (М. Рильський);

(2) Собі́ на вті́ху – для свого задоволення.

Трьох синів годує мати Ще й дочку собі на втіху (П. Грабовський);

Ціле літо робили люди на своїх клаптях, порпались у землі, пхали за плугом і сіяли, і раптом прийшов чужинець і запалив це собі на втіху... (Д. Бедзик).