хай

ХАЙ¹, спол.

1. допустовий. Уживається для вираження припущення при протиставленні.

І хай він, може, впаде, як Юрій Брянський, в задунайських низинах чи в словацьких горах, він і в останню передсмертну хвилину дякуватиме долі за те, що вона не водила його манівцями, а поставила в ряди великої армії на пряму магістраль (О. Гончар);

Хай мокро на ниві, хай тяжко орати, Та я ж переверну ще гори ріллі! (С. Олійник);

// у сполуч. з част. би, у знач. умовно-допустового спол. Виражає умовне припущення у знач.;

// Незважаючи на те, що; коли навіть.

– Хай Параска і сяка, хай вона і така, та вона своє діло знає (Панас Мирний);

// у знач. умовного спол., розм. Виражає можливу умову (з дієсловами майбутнього часу).

– Та борщу зварити зварю, а печене, хай хоч і погорить – то мені нема до його ніякого діла. Не мені ж його їсти! – жартував Свирид (Панас Мирний).

2. мети. Приєднує підрядне речення мети до головного.

Стягли ми з Карпа свиту, поклали на постіль – хай проспиться, а самі на коней та й майнули на розвідки (М. Коцюбинський);

Єсть у мене ще просьба і друга; Сюю просьбу я шлю твоїй музі, Хай вона, як зозуленька в лузі, Звеселить твого смутного друга (Леся Українка).

ХАЙ², част. спонук.

1. у сполуч. з дієсл. 3 ос. одн, або мн. теп. або майб. ч. Уживається для утворення аналітичної форми наказового способу (вираження значення наказового способу) 3 ос. дієслова, що виражає.

2. Уживається у знач. так і бути, гаразд, добре.

Не вдалось, то й хай: сім років мак не родив і голоду не було! (прислів'я);

[Парвус:] Я волів би, щоб се сказав хто інший, а не жінка Руфінова та ще й при чоловіку... Та хай і так (Леся Українка);

Вона хоче зустріти його несподівано, побачити його таким, як він є. Коли з бородою – хай! Вона ще ніколи не бачила його бородатим! (О. Гончар);

– Відступатимуть наші бійці – скажіть, – просив голова.., – щоб стаєнь, корівників, свинарників не палили. Ну, як бомба або снаряд попаде, то тоді вже хай... Що ж зробиш... (Григорій Тютюнник).

3. у сполуч. з дієсл. 1 ос. майб. ч. Уживається для вираження готовності або прагнення до чогось.

– Паночку, – зітхнувши важко, вимовив він, – хай уже я один в одвіті буду... (Панас Мирний);

– Хай з ворогами й я сконаю, Та дай помститись за недолю. За сором мій і мого люду! (Леся Українка);

– Хай краще я самотужки всі лямки тягтиму, аніж маю нарікання терпіти!.. – Еге-ге, – сказав Іван Антонович. – Бачу, ви, Хаєцький, погано зрозуміли свої командирські функції (О. Гончар).

4. перев. при відокремлених словах або реченнях. Уживається для вираження допустового припущення; хоч би, навіть, хоч і.

На жаль, у комісії так мало було відважних громадян. Та й що зробить хай найвідважніший? (Іван Ле);

Зараз людям легше, аніж було кілька годин тому, коли йшли до економії. Вони вперше разом побачили, як з пана злетіла, хай на якусь хвильку, вся пиха, і він зі всім своїм розумом не міг одразу викрутитися перед ними (М. Стельмах);

Пейзажі Левітана чи Васильківського, хай на них і не видно людських постатей, все-таки – про людей, про одно з найблагородніших людських почуттів – любов до батьківщини (М. Рильський).