хижий

ХИ́ЖИЙ, а, е.

1. Який їсть інших тварин (про звірів, тварин); кровожерливий.

Щоб вгамувати своє серце, Єремія звелів осідлати коня, скочив на його й полетів у степ оглядати своє добро, а потім блукав по діброві без діла, без думок в голові, блукав, як блукають хижі звірі, шукаючи поживку (І. Нечуй-Левицький);

Ой, стережися, польова пташко, знизу блискучих котячих очей, а згори бистрих пазурів хижих шулік! (Панас Мирний);

Блідли зорі. На сході небо жевріло світанням. Під берегом, у тихій заводі, ударила хижа щука, полюючи за мальком (А. Шиян);

Раз він натрапив на цілий табун вепрів .. але неставгнатись за ними, бо стикатисяодному з цілим стовпищем цих хижих звірів було небезпечно (С. Скляренко);

Кострубаті й присадкуваті верби .. чіплялися оголеним корінням за землю, немов хижий птах загнав пазури у здобич (М. Коцюбинський);

// Характерний для такої тварини.

Шуліка зорить на нього з-під неба здивованим хижим оком: хто ти є, що не заєць і не сайгак, а мчиш прудкіше за них? (О. Гончар);

Справді, з котом було веселіше. Лаврін гладив його м'яку шерсть, прив'язував до нитки заячий хвостик і возив його по долівці, забавляючись хижими стрибками кота (О. Донченко);

* Образно. Хиже море здалі гомоніло валами (Леся Українка);

В круглих вогких ковбанях-ячейках стояли міномети всіх трьох рот. З'єднані в одну батарею, виструнчені в голодний, хижий ряд, вони набули особливо грізного промовистого вигляду (О. Гончар);

// перен. Подібний до хижака лютістю, жорстокістю, такий, як у хижака (про людину та її риси); лютий, жорстокий.

– І звір такого не зробить, як ти зробив, і розбишака хижий!.. (Панас Мирний);

Чим дальш підростав, тим гірш ставав я хижим, непокірним. Раз завівся я з батьком і убив би його до смерті, коли б чужі люди не оборонили його (О. Стороженко);

Він бачив перед собою полиск хижих очей, червоні й завзяті обличчя, роздуті ніздрі й білі зуби – і вся ця хвиля лютості раптом наскочила на нього, як морський прибій (М. Коцюбинський);

Раніше Мар'ян перед Глущуком своє хиже нутро маскував солодкими словами (С. Чорнобривець);

Людина посміхалася, вишкіряючи жовті зуби, її маленькі очі блищали хижою радістю (А. Хижняк).

2. перен. Який прагне наживи, жорстоко визискуючи кого-небудь, діючи як хижак (у 2 знач.).

Про самого Чіпку гріх слово сказати! Та його хата низенька й тісна, його мати згорблена, стара, висушена гіркою нуждою та лихом, розкопирсали хижу, падку на розкоші та на прибуток ласу натуру Явдошину (Панас Мирний);

– А про цього Кикала ти, видно, знаєш не все. Він собі будинок будує. Поганого в тому .. немає нічого, але дуже він хижий і хутко збудувати хоче (В. Собко);

// В якому виражається зажерливість, користолюбство.

Хижі очі зазирають, Пориваються до нас, І тому ми на сторожі Кожен день і кожен час (з народної пісні);

// Пов'язаний з грабежем, розбоєм.

Уперед проти хижих порядків! Гине войник [воїн] чи здобич бере, Він стежки протира для нащадків, – Його діло ніколи не мре! (П. Грабовський);

В серцях відвага соколина, і гнів, і лють до хижих зграй (В. Сосюра);

// у знач. ім. хи́жі, жих, мн. Ті, що прагнуть наживи; зажерливі.

Дужі! волю прекрасну віддайте... Ситі! землю господню верніть... Хижі! чулими, добрими станьте І в покуті гріхи замоліть... (О. Олесь).