хлоп'ячий

ХЛОП'Я́ЧИЙ, а, е.

Прикм. до хло́пець 1.

– Остап, цей тихий та слухняний був з самого малечку .. Зате Артем!.. Де бійка хлоп'яча, там і він неодмінно (А. Головко);

Зінько з Оверком – найзапекліші витівники, верховоди в хлоп'ячому гурті (К. Гордієнко);

Три руки із-за бар'єра – дві дівочі й одна хлоп'яча – все махали йому, бажали щасливого польоту (О. Гончар);

// Признач, для хлопця, хлопців.

– На цих ковзанах, ще зовсім маленькою дівчинкою, каталась не хто-небудь, а його рідна, єдина, улюблена тітка Мирослава. Він зразу так і прохолов: – Значить, вони – дівчачі! Не хочу. Хочу тільки хлоп'ячі! (А. Головко);

Струнка дівчина з чорними кучерями, що вибивалися з-під картатої хлоп'ячої кепки, зайшла до вишки (О. Донченко);

// Пов'язаний з періодом дитинства та юнацтва (про хлопця).

О сни хлоп'ячих літ! По вас я знов сумую (П. Куліш);

Про нього знали, що він учився колись – за хлоп'ячих років – мистецтва вироблювати фарфор (І. Микитенко);

Уже не рвать мені шипшини в ярках осінніх, повних сну, я більше щастя не зустріну, як днів хлоп'ячих не верну... (В. Сосюра);

// Власт. хлопцеві, хлопцям; такий, як у хлопців.

Зачіску вона носила майже на хлоп'ячий манір (О. Гуреїв);

Максим Перчин мусив визнати, що не переборов досі в собі хлоп'ячий нахил до романтики (Н. Рибак);

Пошматувавши одяг і в кров подряпавши тіло, видерлася Сахно на той бік [живоплоту], кленучи себе за хлоп'ячі витівки (Ю. Смолич);

// у знач. ім. хлоп'я́че, чого, с. Те, що характерне для хлопців.

Входять Вася та Іван Цупрун, стрункий юнак, у якого перші ознаки мужності ще переплітаються з залишками хлоп'ячого (І. Микитенко);

Живучи у Каленика Романовича, він намагався бути серйозним і витриманим, а насправді у нього було ще багато хлоп'ячого (І. Сенченко).