хмара

ХМА́РА, и, ж.

1. Скупчення краплин води, кристаликів льоду та їхньої суміші зависле в повітрі, хмарови́ння, що несе дощ, град, сніг.

І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Т. Шевченко);

Явдосі здалося, що от-от градові хмари обляжуть небо, випаде здоровий град (М. Коцюбинський);

Сумно по гаю осиковім тіні блукають похилії, тіні від хмар дощових (Леся Українка);

Все небо було в великих темних клубах хмар (О. Іваненко);

Хмари, хмари! – Бурмотів занепокоєно господар, дивлячись на важкі темні хмаровиння, що швидко пливли з півночі (Ю. Бедзик);

* У порівн. Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі (Т. Шевченко);

Густе гілля горіхів позвішувалось, як хмара, а зверху поплутався по гіллі виноград (І. Нечуй-Левицький);

Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим... (М. Коцюбинський).

2. чого, яка. Суцільна маса, клуби дрібних летких частинок чого-небудь (диму, пари, пилу, снігу тощо).

Встає пожар, і диму хмара Святеє сонце покрива (Т. Шевченко);

Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все (М. Коцюбинський);

Десь опівдні зі степу повіяла хурделиця, несучи хмари снігу (М. Зарудний);

Стелеться землею газова хмара, вповзає в спустілий окоп (О. Довженко).

3. кого, чого, перен. Величезна кількість, безліч, маса кого-, чого-небудь; тьма-тьменна.

З гори аж до греблі суне поволі хмара народу (М. Коцюбинський);

Цілі хмари мавп повисли на гіллі (Ю. Яновський);

Над широкими дунайськими плавнями вирує хмара гайвороння (М. Чабанівський);

Ціла хмара довгих стрічок посипалась з спини на плечі, на груди, на руки (І. Нечуй-Левицький);

– У цьому бою я зробив дуже цікаві спостереження .. – У тебе після кожного бою ціла хмара ідей, – зауважив Сагайда (О. Гончар);

// у знач. присл. хма́рою. У великій кількості.

Нахватав [писар] понятих.., сторожів! Набігли хмарою до Макухи... (Г. Квітка-Основ'яненко).

4. тільки одн., перен. Уживається для вираження якого-небудь стану, настрою людини (тривоги, суму, задуми і т. ін.).

– Ха, ха, ха! – засміявся і собі молодший, рад, що хоч таким способом прогнав хмару з чола старшого брата (І. Франко);

[Роман:] Хведоню! Ти прогнала хмару з душі моєї і освітила її! Ти мене переродила!.. (М. Кропивницький);

Темна хмара набігла на пожовкле обличчя Дикуна, і він замовк, потупивши очі (С. Добровольський);

– Ось як, – сказав Станбу, і по його чолі пробігла темна хмара (М. Чабанівський).

5. перен. Небезпека, нещастя, біда, що насуваються, загрожують кому-небудь.

А якщо, не дай Боже, темні хмари щоденного життя зійдуться докупи і загородять Вам битий шлях до нас, – то хай грім святий і огненна блискавиця розіб'ють їх і розіллють теплим дощем, щоб Вам легка доріженька не курилася! (Панас Мирний);

Він знав, що страшна хмара наступає доконешне [доконечно] на його голову (І. Нечуй-Левицький);

Давно війни минула хмара (А. Малишко).

(1) Купча́сті хма́ри – хмари у вигляді густих скупчень.

Купчасті хмари – окремі густі хмари з різко обмеженими контурами, характерної кулястої форми, з горизонтальною основою, що закругленими виступами переходить до вершини, яка має вигляд купола, оточеного наростами (з наук.-попул. літ.);

Ла́вою (юрбо́ю, хма́рою і т. ін.) су́нути див. су́нути;

(2) Нава́льні хма́ри – густі дощові хмари.

Знявся раптовий буряний вітер. Він ніс із собою навальні хмари (А. Шиян);

Обляга́ти / облягти́ хма́рами див. обляга́ти;

Суха́ гроза́ (хма́ра) див. гроза́.

△ (3) Пери́сті (пір'я́сті, пір'ї́сті, пірча́сті) хма́ри (хмари́ни і т. ін.) – напівпрозорі ніжно-білі хмари довгастої форми, що утворюються на великій висоті і складаються з дрібних кристаликів льоду.

По небу пливли легкі перисті хмаринки, провіщаючи добру днину (М. Чабанівський);

Високі пір'ясті хмарини .. застигли в небі (В. Собко);

(4) Перламу́трові хма́ри – хмари в стратосфері на висоті 20–30 км, що спостерігаються при освітленні призахідним сонцем.

Досліди показали: перламутрові хмари виникають при дуже низьких температурах повітря і розміщуються на висоті близько 22 кілометрів (з газ.);

(5) Срібля́сті хма́ри – тонкі прозорі хмари, що кольором схожі на срібло і спостерігаються на висоті між 75 та 90 км.

Сріблясті хмари на диво постійної вдачі. Вони віддають перевагу не тільки літньому сезону, а й вузькій географічній смузі – між 45 і 65 градусом широти в північній і південній півкулях (з наук.-попул. літ.);

Сріблясті хмари – одне з найзагадковіших явищ природи (з наук.-попул. літ.);

(6) Шарува́ті хма́ри – хмари у вигляді продовгуватих шарів.

Взимку при шаруватих хмарах тепліше, ніж у безхмарну погоду, тому що хмари утримують тепло біля поверхні землі (з навч. літ.).

◇ (7) [Аж] до [сами́х] хмар; під [самі́ (самі́сінькі)] хма́ри – дуже високо.

[Поет:] Бачили ви, як велике багаття кида вогонь аж до хмар? (Леся Українка);

На крайній найвищій горі .. стирчить ще одна тераса, немов величезний престол піднімається під самісінькі хмари (І. Нечуй-Левицький);

Прощайте ж, соснові ліси, Рости вам під хмари (П. Дорошко);

До само́ї хма́ри.

А пожар удвоє Розгорівся, розпалався До самої хмари (Т. Шевченко);

Аж (ті́льки) пил [іде́ (клубочи́ться)] хма́рою див. пил;

Аж (ті́льки) пил пішо́в [слі́дом (хма́рою і т. ін.)] див. пил;

Вита́ти (літа́ти, рідко ширя́ти) в хма́рах (в небеса́х, в емпіре́ях і т. ін.) див. вита́ти;

До хмар пну́тися див. п'ясти́ся;

Зано́ситися за хма́ри див. зано́ситися;

Мов [те́мною] хма́рою опови́тий див. опови́тий;

Нависа́ють (ску́пчуються і т. ін.) / нави́сли (ску́пчилися і т. ін.) хма́ри див. нависа́ти;

Наганя́ти (наго́нити) / нагна́ти чо́рну хма́ру див. наганя́ти;

(8) Хма́ра повила́ кого – хто-небудь став дуже похмурий, невеселий.

Не великомовна була та Чайчиха, не привітна: якась хмара повила її навіки (Марко Вовчок);

(9) Хма́ра хма́рою:

а) дуже багато, надзвичайно велика кількість.

Коли сказати, що підвід двадцять їх тут було, то, єй же то Богу моєму! більш: хмара хмарою (Г. Квітка-Основ'яненко);

б) дуже сумний, похмурий, невеселий.

Гляну на Чайчиху – хмара хмарою! (Марко Вовчок);

Хма́рою перейти́ див. перехо́дити;

(10) Чо́рні (грозові́) хма́ри нависа́ють (збира́ються) / нави́сли (зібра́лися) [над голово́ю] – кому-, чому-небудь загрожує щось (небезпека, горе, біда і т. ін.).

Над головою Василини збиралися чорні хмари (І. Нечуй-Левицький);

Вони [онуки Мономаха] данину злій орді Платили й гризлись між собою, А чорні хмари над тобою [Львовом] уже збиралися тоді (Д. Павличко);

– Скажи, хай приїжджає сьогодні на збори, бо наді мною нависли хмари (М. Зарудний);

Батько прикипів поглядом до телеекрана. Над улюбленою командою нависли грозові хмари (з газ.);

(11) Як (мов, ні́би і т. ін.) [чо́рна] хма́ра (ту́ча) – дуже сумний, похмурий, невеселий, невдоволений.

– Парубок той був як парубок: усіх веселив, умів сказати й приказати, робота горіла в руках. А зараз ходить як чорна хмара: неговіркий, робить через пень у колоду (М. Лазорський);

Усі нервувалися. Абрум ходив мов хмара (Г. Хоткевич);

– Учора в них із князем Святославом була мова. Преосвященний із неї вийшов мов чорна туча (Валерій Шевчук);

Як хма́ра грозова́.

Місяць ходив Йонька як хмара грозова (Григорій Тютюнник).