хмара

ХМА́РА, и, ж.

1. Скупчення краплин води, кристаликів льоду та їхньої суміші в атмосфері у вигляді суцільної маси світлого або темного кольору, що несе дощ, град, сніг.

І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Шевч., І, 1963, 3);

Явдосі здалося, що от-от градові хмари обляжуть небо, випаде здоровий град (Коцюб., І, 1955, 54);

Сумно по гаю осиковім тіні блукають похилії, тіні від хмар дощових (Л. Укр., І, 1951, 281);

Все небо було в великих темних клубах хмар (Ів., Ліс. казки, 1954, 157);

*У порівн. Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі (Шевч., І, 1963, 132);

Густе гілля горіхів позвішувалось, як хмара, а зверху поплутався по гіллі виноград (Н.-Лев., III, 1956, 266);

Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим… (Коцюб., II, 1955, 32).

∆ Пери́сті (пірча́сті, пір’ї́сті, пір’я́сті) хма́ри див. пери́стий, пірча́стий, пір’ї́стий, пір’я́стий;

Перламу́трові хма́ри див. перламу́тровий;

Срібля́сті хма́ри див. срібля́стий;

Суха́ хма́ра див. сухи́й.

◊ [Аж] до [са́мих] хмар; [Аж] до [са́мої] хма́ри; [Аж] під [са́мі, самі́сінькі] хма́ри — дуже високо.

А пожар удвоє Розгорівся, розпалався До самої хмари (Шевч., І, 1963, 118);

На крайній найвищій горі, неначе на п’єдесталі, стирчить ще одна тераса, немов величезний престол піднімається під самісінькі хмари (Н.-Лев., II, 1956, 398);

[Поет:] Бачили ви, як велике багаття Кида вогонь аж до хмар́ (Л. Укр., І, 1951, 105);

Прощайте ж, соснові ліси, Рости вам під хмари (Дор., Серед степу.., 1952, 101);

Аеростатів загороди готові знятися до хмар (Сос., II, 1958, 442);

Вита́ти у хма́рах див. вита́ти;

До хмар пну́тися; У хма́ру захо́дити — чванитися, хизуватися, виявляти погорду перед ким-небудь.

[Сторчак:] До хмар Горновий і Яшка пнуться (Зар., Антеї, 1961, 34);

Жи́ти у хма́рах (за хма́рами, на́че за хма́рами); Зано́ситись за хма́ри — те саме, що Вита́ти у хма́рах ( див. вита́ти).

— Цей [Огнєв] любить у хмарах жити, а ми на землі (Корн., II, 1955, 11);

[Ватутін:] А може, й ми з тобою заносимось за хмари́ Га́ Брати Київ не з Букрина, а з Вишгорода, звідти, звідки не чекають німці. Що, не вийде́ (Дмит., Драм. тв., 1958, 83);

— Хороша він, чесна людина, але жив наче за хмарами (Тулуб, В степу.., 1964, 45).

2. чого, яка. Суцільна маса, клуби дрібних летючих частинок чого-небудь (диму, пару, пилу, снігу тощо).

Встає пожар, і диму хмара Святеє сонце покрива (Шевч., II, 1963, 86);

Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все (Коцюб., II, 1955, 124);

Десь опівдні зі степу повіяла хурделиця, несучи хмари снігу (Зар., Світло, 1961, 58);

Стелеться землею газова хмара, вповзає в спустілий окоп (Довж., І, 1958, 36).

3. кого, чого, перен. Величезна кількість, безліч, маса кого-, чого-небудь.

З гори аж до греблі суне поволі хмара народу (Коцюб., II, 1955, 8);

Цілі хмари мавп повисли на гіллі (Ю. Янов., II, 1958, 85);

Над широкими дунайськими плавнями вирує хмара гайвороння (Чаб., Балкан. весна, 1960, 185);

Ціла хмара довгих стрічок посипалась з спини на плечі, на груди, на руки (Н.-Лев., II, 1956, 67);

— У цьому бою я зробив дуже цікаві спостереження..— У тебе після кожного бою ціла хмара ідей,— зауважив Сагайда (Гончар, III, 1959, 62);

// у знач. присл. хма́рою. У великій кількості.

Нахватав [писар] понятих.., сторожів! Набігли хмарою до Макухи… (Кв.-Осн., II, 1956, 301).

◊ Хма́ра хма́рою:

а) дуже багато; безліч.

Коли сказать, що підвід двадцять їх тут було, то, єй же то богу моєму! більш: хмара хмарою (Кв.-Осн., II, 1956, 9);

б) (хто) дуже сумний, похмурий хтось.

Гляну на Чайчиху — хмара хмарою! (Вовчок, І, 1955, 265);

Хма́рою су́нути див. су́нути.

4. тільки одн., перен. Уживається для вираження якого-небудь стану, настрою людини (тривоги, суму, задуми і т. ін.).

— Ха, ха, ха! — засміявся і собі молодший, рад, що хоч таким способом прогнав хмару з чола старшого брата (Фр., III, 1950, 10);

[Роман:] Хведоню! Ти прогнала хмару з душі моєї і освітила її! Ти мене переродила!.. (Кроп., II, 1958, 54);

Темна хмара набігла на пожовкле обличчя Дикуна, і він замовк, потупивши очі (Добр., Очак. розмир, 1965, 382);

— Ось як, — сказав Станбу, і по його чолі пробігла темна хмара (Чаб., Балкан. весна, 1960, 428).

◊ Мов [те́мною] хма́рою опови́тий — дуже сумний, похмурий хтось;

Наганя́ти (наго́нити, нагна́ти) чо́рну хма́ру див. наганя́ти;

Хма́ра повила́ див. повива́ти;

Як (мов, на́че) [чо́рна, грозова́] хма́ра — дуже сумний, похмурий хто-небудь.

А Чайчиха, щодалі, усе вона хмурніша — от мов хмара чорна (Вовчок, І, 1955, 261);

Усі нервувалися. Абрум ходив мов хмара. Він і так був чорний уже кольором своєї раси, а тут іще потемнів (Хотк., І, 1966, 157);

[Ганна:] На Семенівку вдарив [довгоносик]. [Марина:] Еге, я як почула, на коня — і туди. Дивлюсь — Очерет мов хмара, ледве поздоровкався зі мною (Корн., II, 1955, 77);

Місяць ходив Йонька як хмара грозова (Тют., Вир, 1964, 7).

5. перен. Небезпека, нещастя, біда, що насуваються, загрожують кому-небудь.

А якщо, не дай боже, темні хмари щоденного життя зійдуться докупи і загородять Вам битий шлях до нас,— то хай грім святий і огненна блискавиця розіб’ють їх і розіллють теплим дощем, щоб Вам легка доріженька не курилася! (Мирний, V, 1955, 415);

Він знав, що страшна хмара наступає доконешне [доконечно] на його голову (Н.-Лев., VII, 1966, 164);

Давно війни минула хмара (Мал., Серце.., 1959, 220);

Залишився я живий і пішов знову до свого загону, бо обрії раптом потемніли і чорні хмари насунулись на наш радянський берег, а простіше кажучи — почався наступ денікінських армій на Москву (Ю. Янов., II, 1958, 252)

◊ Збира́ються (збира́лися, зібра́лися) чо́рні хма́ри див. збира́тися;

Нависа́ють (нави́сли, ску́пчуються, ску́пчилися і т. ін.) хма́ри над ким —чим — те саме, що Збира́ються (збира́лися, зібра́лися) чо́рні хма́ри ( див. збира́тися).

— Скажи, хай приїжджає сьогодні на збори, бо наді мною нависли хмари (Зар., Антеї, 1962, 124);

Чорні хмари другої світової війни скупчувалися над земною кулею (Наука.., 4, 1970, 39).