хміль

ХМІЛЬ, хме́лю, ч.

1. Однорічна або багаторічна витка рослина родини шовковицевих, висушені шишки якої використовують у пивоварінні.

Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється (Сл. Б. Грінченка);

Сам [Зінько] посадив хміль біля піддашшя, що над дверима: розрісся хміль так буйно, що й піддашок укрив, і на хату поп'явся... (Б. Грінченко);

Хоч навколо, за тином, ліс жовтів і мінився осінніми фарбами, але хміль іще буйно зеленів (О. Донченко);

З дубів та чагарників звисали грона дикого хмелю (М. Стельмах);

* Образно. Чи не хиблю я, що заплітаю хміль Юнацьких спогадів у твій вінок багряний́ (М. Рильський);

* У порівн. А козаки, як хміль отой, В'ються круг Ганнусі (Т. Шевченко);

* Образно. * У порівн. Русяві кучері хмелем в'ються на голові (І. Нечуй-Левицький);

// збірн. Суцвіття цієї рослини у вигляді шишок.

Це вже були добре знайомі Данькові місця, в дитинстві він не раз сягав сюди на лісові свої промисли по хміль та по кислиці (О. Гончар).

2. Який-небудь п'янкий спиртний напій.

Хміль не вода – чоловіку біда! (прислів'я);

На другий день усі бачили Остапа з червоними очима і синім носом; від його несло хмелем (Панас Мирний);

За святковим столом сиділо чимало уже розігрітих хмелем гостей (М. Стельмах);

* У порівн. Могутня картина весняного кригоходу, як хмелем, впоїла Яреська (О. Гончар).

3. Стан сп'яніння від дії п'янких напоїв.

На розпрощання поставили могоричу; той злотий, той два – і зашуміло в голові. Почувши хміль, хлопці роз'ятрились – тільки б гуляти! та де в біса грошей взяти? (А. Свидницький);

Іде Чіпка додому... У голові хміль; на серці зло... (Панас Мирний);

Морозне повітря трохи розвіяло його хміль (З. Тулуб);

Тарас озирнувся. Просто до нього крізь натовп пробивався Андрій. Хміль з нього наче рукою зняло (Яків Баш);

Хміль накочувався на нього хвилями (В. Козаченко);

* У порівн. Ще незнана радість прийшла і хмелем розлилася по всьому тілі (С. Чорнобривець).

4. чого, перен. Стан нервового піднесення, напруження, збудження, самозабуття, викликаний чим-небудь.

Не можна воїнові зупинятися. Він у строю. І хай бурунить у ньому і клекоче поезії хміль, хай проситься в пісню, червоноармієць повинен іти, затиснувши суворо уста (Ю. Збанацький).

5. Різновид узору для розпису або вишивки, який має вигляд цієї рослини.

“Ой боже мій милий! Вишиваю я рушники хмелем та зірками, а мені все здається, що я йду до своєї долі зеленими лугами, та свіжими берегами, та пахучими садами”.. – думала бідна дівчина, вишиваючи квітки (І. Нечуй-Левицький);

– Ну, як мені, мамо – гойднула [дівчина] так дзвоном спідниці, що забілів подолок полотняної сорочки, а на ньому загойдався вишитий хміль (М. Стельмах).

◇ Ви́вітрити хміль з голови́ див. виві́трювати;

Зарости́ хме́лем див. зароста́ти;

(1) Під хмілько́м, жарт. – у стані незначного сп'яніння.

І хоч трішечки я був, товаришу, під хмільком, а відразу помітив, що своїм приходом викликав я поміж них розгубленість (В. Логвиненко);

(2) Хміль бро́дить (броди́в) у кому (у голові́, у кро́ві чиїй):

а) хто-небудь п'яний, сп'янів.

З аркадянами веселився [Евандр], Над варенухою трудився, І хміль в їх головах бродив (І. Котляревський);

Брати .. немов сп'яніли від розмови, може, в них бродив ще хміль (С. Скляренко);

б) Хто-небудь перебуває в збудженому, екзальтованому стані.

Цієї весни молодий солдатський хміль бродив у Маковейовій крові бурхливіше, ніж будь-коли (О. Гончар);

(3) Хміль ви́йшов (ви́летів, ви́вітрився і т. ін.) / вихо́дить (виліта́є, виві́трюється і т. ін.) з голови́ у кого, кого, кому, чиєї – хто-небудь дуже швидко протверезився, став тверезим.

– Ти хто такий?! – Хміль вилетів з голови старости, і він з острахом поглянув на Лавріна. – Хто ти такий? (М. Стельмах);

Варто її один раз струснути, як увесь хміль миттю вилетить їй з голови (П. Загребельний);

Петру був настільки обурений невдячністю дочки, що навіть хміль вивітрився з його голови (М. Чабанівський);

– З клубу йшли хлопці й дівчата, танцювали й співали. Радісно Новий рік зустрічали. З досади в мене з голови і хміль вискочив (О. Ковінька);

– Он як! – хміль одразу почав виходити з голови управителя (М. Стельмах);

За обідом чарка ходила кругом столів, од одного краю до другого, й поки вона доходила на старе місце, хміль вилітав з голови гостей (І. Нечуй-Левицький);

По обіді відчув, як з голови потроху вивітрюється хміль (В. Дрозд);

(4) Хміль не бере́ кого – хтось не стає п'яним, не п'яніє.

Князь Святослав із синами своїми сидить за столом, чує ці крики, але хміль щось не бере його (С. Скляренко);

Але хміль щось не брав. Натомість брала туга, брала серце в лещата (І. Багряний);

(5) Хміль розбира́є / розібра́в кого – хто-небудь починає п'яніти.

Він дивився та сміявся, як хміль розбирав її (Панас Мирний);

(6) Хміль ударя́є / уда́рив у го́лову кому і без дод. – хто-небудь починає п'яніти.

Випили по чарці, по другій, по третій. Хміль ударив в голову (Панас Мирний);

Щоб зігрітися, взяв [майор] склянку гарячого чаю, долив його ромом і одразу перехилив його у горло. Життєдайне тепло розплилося по тілу. Хміль знову вдарив в голову (З. Тулуб);

І напився дід Хлипавка, як давно уже не напивався. Вдарив у голову хміль... Ухопив важкий грушевий кийок, рушив визволяти Василя (А. Дімаров).