хо-хо

ХО-ХО́¹, ХО-ХО-ХО́, виг.

Звуконаслідування, що передає сміх.

Хо-хо! Той Оверко [собака] не може без штук. Стрибає, наче дурне теля, і скоса наводить червоне око (М. Коцюбинський);

– Хо-хо! Значить, живемо, хлопці! Це ж із дому, мабуть, харчів і Яшкові передали (А. Головко);

– А що йому [панові] лишилось робити: вночі – за скарбницю та й чкурнув аж за границю. – Хо-хо-хо, далеченько гайнув! (М. Стельмах);

“Ха-ха-ха” сміявся один чаклун. “Хо-хо-хо” – вторив йому другий. Анжела більше не побачить свого камінця (з казки).

ХО-ХО́² див. хо.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me