християнин
ХРИСТИЯ́НИ́Н, а, ч.
Той, хто визнає християнство.
Перед кумира Везуть возами ладан, мірро, Женуть гуртами християн У Колізей (Т. Шевченко);
Громада розступається, старий християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари (Леся Українка);
Я дивуюсь християнам: Бог попався людям в руки І не зміг одборонитись, Хоч терпів живії муки! (А. Кримський);
І всі вони люди рівні вільні, а за вірою – християни (М. Вінграновський);
// заст. Православний.
Панаса Кандзюбу кортіло. Він вже кілька разів крикнув: “Люди! Християни!”, але його не пускали (М. Коцюбинський);
– Рятуйте, люди, хто в бога вірує... Рятуйте, християни... потопаю... (М. Стельмах).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- християнин — христия́ни́н іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири христия́ни́на Орфографічний словник української мови
- християнин — Послідовник учення Христа, поб. хрещений <�чоловік>; п! ВІРЯНИН. Словник синонімів Караванського
- християнин — I хрестоносець, хрещений, христовий, христолюбець, христолюбивий, христролюбний Фразеологічні синоніми: Християнська душа; Христова віра; Христолюбиве воїнство II див. чесний Словник синонімів Вусика
- християнин — [хриестиейаниен і хриестиейанин] -на, м. (на) -нов'і/-н'і, мн. -йание, -йан Орфоепічний словник української мови
- християнин — -а, ч. Той, хто визнає християнство. || заст. Православний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- християнин — Християни́н, -на; -я́ни, -я́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- християнин — ХРИСТИЯ́НИ́Н, а, ч. Той, хто визнає християнство. Перед кумира Везуть возами ладан, мірро, Женуть гуртами християн У Колізей (Шевч., II, 1963, 291); Громада розступається, старий християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах