хрумати

ХРУ́МАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. Видавати хрумкіт при розжовуванні їжі; хрумтіти.

У дворі було тихо, і тільки під повіткою хрумали та тупцяли, відганяючи оводів, коні (Олесь Досвітній);

На возі свіжий запашний пирій. Конята, хрумаючи, форкали від задоволення (Я. Качура);

– Вівця без музики й пасеться не так... Особливо світком: стане оце Мануйло, заграє, а вони хрумають поблизу, слухають ту сопілку, неначе думають... (О. Гончар);

// що і без дод. Їсти, жувати що-небудь з хрумкотом.

Розгнуздані коні, інколи форкаючи, тихо хрумали обрік (М. Коцюбинський);

Смачно хрумають корови траву (А. Головко);

– Громадянко, – враз почула Ярина голос Василя .. – Яка ви жаднюга! Ви ні з ким не поділилися оцим яблуком. Ви тихенько хрумаєте його в куточку, щоб ніхто не бачив і не просив (О. Донченко);

Тягнирядно, що знічев'я хрумав житній сухар, схопився на ноги (С. Добровольський);

Марко набрехав Денисові, що коли виходив надвір за картоплею, то бачив біля багаття лисицю, яка хрумала курячі кісточки (Григорій Тютюнник).

2. Видавати тріск, хрускіт.

Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі .. Хотіли [розбійники] в неї відняти, відібрати, так тільки хрумають її старі пучки, а не відриваються (Марко Вовчок).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

хрумати

Значення в інших словниках