хрумати

ХРУ́МАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. неперех. Видавати хрумкіт при розжовуванні їжі; хрумтіти.

У дворі було тихо, і тільки під повіткою хрумали та тупцяли, відганяючи оводів, коні (Досв., Гюлле, 1961, 141);

На возі свіжий запашний пирій. Конята, хрумаючи, форкали від задоволення (Кач., II, 1958, 115);

— Вівця без музики й пасеться не так… Особливо світком: стане оце Мануйло, заграє, а вони хрумають поблизу, слухають ту сопілку, неначе думають… (Гончар, Таврія, 1952, 234);

// перех. і неперех. Їсти, жувати що-небудь з хрумкотом.

Розгнуздані коні, інколи форкаючи, тихо хрумали обрік (Коцюб., І, 1955, 36);

Смачно хрумають корови траву (Головко, І, 1947, 43);

— Громадянко,— враз почула Ярина голос Василя..— Яка ви жаднюга! Ви ні з ким не поділилися оцим яблуком. Ви тихенько хрумаєте його в куточку, щоб ніхто не бачив і не просив (Донч., IV, 1957, 132);

Тягнирядно, що знічев’я хрумав житній сухар, схопився на ноги (Добр., Очак. розмир, 1965, 242);

Марко набрехав Денисові, що коли виходив надвір за картоплею, то бачив біля багаття лисицю, яка хрумала курячі кісточки (Тют., Вир, 1960, 19).

Хру́мати на зуба́х — те саме, що Хрумті́ти на зуба́х ( див. хрумті́ти).

Довго не забудуть [діти] того хліба, вітром обвіяного, сонцем присмаленого, що хрумав на зубах, як пряник (Вас., II, 1959, 167).

2. неперех. Видавати тріск, хрускіт.

Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі.. Хотіли [розбійники] в неї відняти, відібрати, так тільки хрумають її старі пучки, а не відриваються (Вовчок, І, 1955, 358).