хрускіт

ХРУ́СКІТ, коту, ч.

Тріск від ламання, дроблення, розпадання чого-небудь (сухого, твердого).

Борис довго ще стояв на місці і надслухував, але ані один звук, ані один стук, ані хрускіт, ані шелест не давав знати, куди вона побігла (І. Франко);

Чути – шорох пробігає між дерев... Чути хрускіт під вагою підошов – це ведмедище до дуба підійшов (Н. Забіла);

На заметах утворилась тонка корка, вона ламалася із легким хрускотом і дзвеніла, як скло (О. Донченко);

Коли за Марією зачинилися двері, зі своєї кімнати вийшов Яків, зупинився на порозі, потягнувся до хрускоту в кісточках (М. Стельмах);

– Бреши, – з хрускотом потягся Тимко, розлягаючись на бадилинні (Григорій Тютюнник);

А ми за руки, аж пальців хрускіт, Аж регіт звивався під пахви осик (І. Драч);

Сестра швидко поставила блискучу коробку на тумбочці, ще швидше дістала з неї прозору ампулу, шприц, з хрускотом відламала гостру верхівку ампули, нахилилась над непритомною... (П. Дорошко);

Як розріжеш, то з хрускотом колеться кавун, наче хоче бризнути солодким соком в лице дітлахам! (Т. Масенко);

// Звук при жуванні, подрібненні їжі зубами.

Крізь голосне їх плямкання чувся якийсь сухий хрускіт, наче разом з їжею вони пережовували свої власні зуби (П. Колесник).