хуґа

ХУ́ҐА, и, ж.

1. Сильний вітер із снігом; завірюха, хуртовина, фуга.

В глибоких заметах брьохають коні, Хуга замітає снігом дорогу, Мов пекло у полі – світа не видко! (М. Коцюбинський);

Був темний вечір. Хуга вила І рвала стріхи з бідних хат, І снігом нам у вічі била, Мов завертала нас назад (Микола Чернявський);

Пробуджувались од довгого сну бляклі, притолочені, прибиті хугами і морозами озимі (І. Рябокляч);

Поховали люди від хуги й собак, позатягували в сіни. І добре зробили – позамерзали б у таку тріскотнечу (М. Вінграновський);

Хурделяє хуга хуртовина, Засипає снігом очі вщерть (І. Драч);

* Образно. Крізь хуги свинцеві, метілі залізні Ми щастя виносим з найтяжчих шляхів... На крилах безсмертя підносить Вітчизна І славить навіки звитяжців-синів (М. Стельмах);

Буде знову вишнева хуга, Прийде іншим травневий цвіт (Т. Масенко);

Вона не любить? Серця хуга тобі чужа і навісна. Настане час, ти стрінеш другу, з любов'ю вернеться весна (В. Сосюра);

* У порівн. Та роки йдуть і дні, як хуга... (В. Сосюра);

// рідко. Сильна буря взагалі.

Після мовчанки він знову заводить мову про канал: – Як прийде велика вода, то змінить весь край. Уволю нап'ється дніпрової степ і зазеленіє... А то ще літо уповні, а вже тут згоріло все, гаряча хуга свистить, куряву жене (О. Гончар).

2. перен. Чвара, колотнеча, веремія.

Князь стоїть, мов тороплений, бо ще й до себе не прийшов за великим гвалтом поміж військом. У Московщині він зроду такої хуги не бачив (П. Куліш).