цяця

ЦЯ́ЦЯ, і, ж.

1. Іграшка (перев. в розмові з дітьми й у мові дітей).

В калюжу дивлячись, малесенька Марина Уздріла сонечко, – хотіла цяцю взять. Взяла – багно!.. І хто б Марину став пенять? Марина – Дитина (Л. Боровиковський);

Ще сльози з оченят краплють; воно [дитя] їх втира, а другою ручечкою хвалиться тобі цяцею (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Дитина до Елеазара, простягаючи ручки до ари):] Дай цяцю, дядю! (Леся Українка);

* У порівн. Сам у дранті сюди явивсь, а її, мов цяцю, привіз у чобітках, у доччиній на всю спину шалі (О. Гончар).

2. перен., розм. Розумник, розумниця.

– Он бачте, як Маринка гарно грається. От цяця баришня! (Панас Мирний);

– Іди сюди, доцю... Стрибки, доцю, стрибки... Не слухай тата, маму слухай... Мама цяця (О. Ковінька).

3. перен., розм. Вродлива жінка, красуня.

– Я знав Онисію Степанівну ще панною. Ото була цяця! Ну, та й цяця, – як крашанка! як писанка! як золото! – почав вихваляти Бонковський (І. Нечуй-Левицький);

// ірон. Надзвичайно некрасива, бридка людина.

Еней, таку уздрівши цяцю, Не знав із ляку де стояв (І. Котляревський);

Так оце то та богиня! Лишенько з тобою. А я, дурний, не бачивши Тебе, цяце, й разу, Та й повірив тупорилим Твоїм віршомазам (Т. Шевченко).

4. перен., розм., ірон. Поважна, значна особа.

– Це буде такий зятьок, така, даруйте, цяця, що й старого не клади, – казали (Я. Качура);

– Що ти просиш? Щоб я Гната не чіпав? А що ж він за цяця, що його чіпати не можна? (Григорій Тютюнник).

◇ (1) Вели́ка ця́ця, перев. ірон.:

а) особа, що займає високу посаду або має великий вплив; впливова, поважна особа.

– Він дума, як голова, то й велика цяця?! (Панас Мирний);

Ану, коли ти вчений, скажи мені, де тут на цьому кутку закопані гроші? А ба! От і не скажеш, бо не знаєш. А я так знаю, хоч я й неписьменний. Велика пак цяця – письменний чоловік! Куди ж пак! (І. Нечуй-Левицький);

б) дуже важливий, потрібний предмет.

Мати знову мені тиче кислиці: “Навіщо ти, Васильку, замазав білу сорочку ожиною?” Велика пак цяця – біла сорочка. Спробували б мама, як гарно лазить в лозах та ожину рвати (І. Нечуй-Левицький);

(2) Га́рна ця́ця, ірон. – особа, претензії якої не відповідають її справжнім рисам характеру, вдачі і т. ін., і яка не має підстави для шани.

Той ваш Швейк, як встановлено слідством, узагалі гарна цяця (С. Масляк, пкер. з тв. Я. Гашека);

– Так, я не ангел, – насупився Ґалаґан, – але Карлсон теж гарна цяця. Рахує графіки за дідівською методою! (А. Крижанівський);

(3) Невели́ка ця́ця, ірон. – особа, що не займає високої посади, не має ніякого впливу.

І мали [візниці] думку прокотити заїжджого барина [пана] на славу, та староста охолоджував: не дуже лиш гнатимеш коней: невелика цяця їде (Панас Мирний);

– Я ж вас зустрічав. – Невелика цяця, і сам би знайшов, – відповів невдоволено батько (А. Дімаров).