цяця

І́ГРАШКА (предмет, яким бавляться діти), ЦЯ́ЦЬКА, ЗА́БАВКА, ВИ́ГРАШКА, ЦЯ́ЦЯ дит. Коли хворіла Галина, то мати приносила їй найкращі іграшки (І. Ле); Настуся надзвичайно любила цяцьки та ляльки, — це найвище дитяче штучництво (І. Нечуй-Левицький); А щоб за кіньми було око, домовився з онучком Петрусем, що, коли догляне за кіньми, дасть тому дорогу забавку (Григір Тютюнник); Якось я два деньки бігав по крамницях. Шукав онуку виграшку — корову або теличку (О. Ковінька); (Дитинка (до Елеазара, простягаючи руки до арфи):) Дай цяцю, дядю! (Леся Українка)

ОСО́БА (людина, що посідає певне, перев. високе, становище у суспільстві, колективі і т. ін.), ПО́СТАТЬ, ПЕРСО́НА, ФІГУ́РА, ШИ́ШКА ірон., КИТ розм., ЦАБЕ́ ірон., ПТАХ ірон., ПТИ́ЦЯ ірон., ЦЯ́ЦЯ ірон., ЧИН уроч., заст., ВА́ЖНИЦЯ розм. рідше. Українські думи здебільшого є творами, пов'язаними з певними історичними особами або з історичними явищами і періодами (М. Рильський); Поруч із Вишенським, Прокоповичем та Сковородою Самійло Величко — грандіозна наша літературна постать (з журналу); — Ваша достойність, видко, не були ніколи послом і не знаєте, чим така персона різниться від посланця (Юліан Опільський); Де ж, пак, було йому тоді до цього! У нього ж, бач, справи державної ваги. Фігура! (А. Головко); Видно шишка велика якась. Лице таке повне, чисте, і дивиться так суворо, по-панському (А. Тесленко); Фінансові кити; Брат його дружини тепер неабияке цабе (А. Дімаров); Дивувалися пастухи, ламали в гадках голови: — Хто він? Був, мабуть, важною птицею, коли з шаблями біля нього (О. Гончар); — Що ти просиш? Щоб я Гната не чіпав? А що ж він за цяця, що його чіпати не можна? (Григорій Тютюнник); Лакей улесливо, наче перед великими чинами, відкрив людям чавунні ворота й поніс отерпле тіло у палац (М. Стельмах); А що він за важниця (М. Номис).