цідити

ЦІДИ́ТИ, ціджу́, ціди́ш, недок.

1. що. Пропускати рідину через що-небудь (сито, полотно, сітку і т. ін.) для очищення.

Що в середу корову доїла, А в суботу молоко цідила (П. Чубинський);

Малу Надійку час саме до сну вкладати. Тож Мотря, перед сном, цідила їй свіжого молочка, принесеного від сусідки (В. Козаченко);

Промиті розмочені гриби варять разом з морквою і коренем петрушки до готовності .. Відвар цідять, а гриби дрібно січуть (з наук.-попул. літ.);

// Пропускати світло, повітря і т. ін.

Тьмяно в халупці. Цідять морок маленькі вікна (М. Коцюбинський);

Густі портьєри ловлять осінній день і скупо цідять у кімнату рожеве світло (Ю. Бедзик);

Легесенький вітрець, що цідив повітря крізь одяг, просто заморожував (М. Трублаїні).

2. що. Наливати через вузький отвір так, щоб рідина лилася тонким струменем.

Ася, як той алхімік, підходила до барил і барилець, застромляла гумку і, потягши ротом у кінчик, цідила вино в сулії (Олесь Досвітній);

Обережно і пильно кривить [Лукаш] очима на склянку, в яку до мірки наливає царську веселуху. Збоку можна подумати, що чоловік скупо цідить в посудину не горілку, а краплини свого здоров'я (М. Стельмах);

// Текти невеликим струменем (струменями).

Тільки видно, як десь внизу, під горою, синіє тиха Снов, ліниво цідить свою воду через вузеньке горлечко річища (Ю. Збанацький);

Громаддя хмар цідили на землю холодну мжичку (М. Олійник);

// Зливати рідину з якогось надрізу, точити кров з рани і т. ін.

Часто він дивував старих і бувалих мисливців тим, що, перерізавши тварині горло, не цідив димлячу кров у жерстяну кружку, а пив прямо з горла тварини (Григорій Тютюнник);

* Образно. Будяки понад дорогою цідили малиновий сік (Григорій Тютюнник);

// перен. Слабо світити.

Осінній день сунеться поволі, сіре небо цідить бліде світло (М. Коцюбинський);

Пасажир .. прихилився плечем до стовпа з ліхтарем угорі, що цідив у туман ріденьке, мов сирівець, світло (Ю. Мушкетик).

3. Сильно, безперервно текти, литися.

– А було то восени, дощ зимний цідив, як з ведра [відра] (І. Франко);

Хоч з плеча його ще цідила кров, князь знову сидів на коні, їхав вперед, а за ним крокували вої (С. Скляренко).

4. що. Ковтати рідину, повільно пропускаючи її крізь зуби.

Усі їли мовчки. Шестірний цідив юшечку (Панас Мирний);

* Образно. Безсилий, бивсь об скелі він [Дніпро] В передчуванні згуби, І хвиль вали поміж руїн Цідив, немов крізь зуби... (Л. Первомайський);

// розм. Повільно пити (спиртні напої).

Стальський ще раз узявся за фляшку [фляжку] і поти цідив, поки не спорожнив її всю (І. Франко);

– Постривайте ж, вип'ю для сміливості, щоб голосу набратись, – сказала баба, цідячи ром через зуби (І. Нечуй-Левицький);

Пан Ромер з Самійлом край столу сидять І цідять із пляшки дешеве (В. Самійленко).

5. що і без прям. дод., розм. Говорити неохоче, недбало.

Хома дивиться мовчки, потому цідить до нього.., наче межи очі плює: – Хам ти... Червак... (М. Коцюбинський);

Кемпер швидко множив, не забуваючи притому слухати цокотняву привітних жінок і зверхньо покивувати головою і цідити своє “є, є” (П. Загребельний).

◇ (1) Ціди́ти кров (рі́ки кро́ві) – убивати людей.

Навіть не віриться, що є іще війни на землі, що нелюдська злоба в останніх корчах цідить ріки людської крові (М. Стельмах);

(2) Ціди́ти слова́ (сло́во за сло́вом, сло́во по сло́ву) – говорити повільно, неквапливо, невиразно, ніби неохоче.

Вона [Маланка] цідила слова, немов отруту (М. Коцюбинський);

– А ти це чого голос підняв, начебто правда на твоєму боці? Совість заговорила? – цідив слова Мірошниченко (М. Стельмах);

Обидві вони цідили слово за словом з таким тоном, неначе на ввесь світ промовляли якісь закони доброго розуму і високої вподоби (І. Нечуй-Левицький);

– Працюю в котловані гідростанції. Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, – цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба).