цілований

ЦІЛО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до цілува́ти.

А ще наша тарілка Не цінована, А ще наша Хведоня Не цілована (М. Кропивницький);

Він знову нахабно її поцілував, оцю гордовиту і ще ніким не ціловану панну-шляхтянку (О. Ільченко);

– Барвінку милий! – знов зачую З уст, не цілованих давно, І може, щастя провіщую, І може, справдиться воно (Л. Первомайський);

// ціло́вано, безос. пред.

– Якому Димитрію, котрому хрест ціловано? – гукнуло кілька голосів. – Є чутка, що царевича вбито людьми Шуйського... (Іван Ле).

2. у знач. прикм. Який цілували.

Ти, наче осінь золота, Спокійно йдеш притихлим садом, Й твої ціловані уста Дозрілим пахнуть виноградом (М. Стельмах);

І ярового сонця злиток, І вереснева тишина – Очей цілованих відбиток, Усмішок лагідна луна (А. Малишко).