1. Словник української мови у 20 томах

чеканити

ЧЕКА́НИТИ, ню, ниш, недок., що.

1. Виготовляти металеві вироби, вибиваючи на їхній поверхні яке-небудь зображення.

Чеканити монети;

* Образно. Мов червінець, вірш чекань. Як алмаз, обточуй грань (Микола Чернявський);

// перен. Чітко робити що-небудь (вимовляти, ступати і т. ін.).

– Демонстрацію ліквідовано, .. – сухо чеканить він (В. Собко).

2. техн. Очищати поверхню металевих виробів, обробляти їх, щоб довести до відповідного розміру, ваги, гладкості тощо.

3. с. г. Обламувати або обрізати верхівки ослаблених гілок, які містяться на периферії крони, щоб прискорити їхнє визрівання і плодоношення; пасинкувати.

Перед припиненням росту пасинкові пагони чеканять для потовщення і кращого визрівання (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чеканити — правильніше: карбувати «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. чеканити — Карбувати, викарбовувати, викарбувати, повикарбовувати, накарбовувати, накарбувати, понакарбовувати, покарбовувати, покарбувати, скарбовувати, скарбувати, поскарбовувати, укарбовувати, укарбувати, повкарбовувати Словник чужослів Павло Штепа
  3. чеканити — чека́нити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. чеканити — -ню, -ниш, недок., перех. 1》 Виготовляти металеві вироби, вибиваючи на їхній поверхні яке-небудь зображення; карбувати. Чеканити монети. || перен. Чітко робити що-небудь (вимовляти, ступати і т. ін.). 2》 тех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. чеканити — ВИМОВЛЯ́ТИ (передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином), ВИГОЛО́ШУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ розм. рідко (виразно, роздільно); ГВОЗДИ́ТИ розм. рідко (впевнено, переконливо). — Док. Словник синонімів української мови
  6. чеканити — ЧЕКА́НИТИ, ню, ниш, недок., перех. 1. Виготовляти металеві вироби, вибиваючи на їхній поверхні яке-небудь зображення. Чеканити монети; *Образно. Мов червінець, вірш чекань. Як алмаз, обточуй грань (Черн., Поезії, 1959, 140); // перен. Словник української мови в 11 томах