чеканити

ВИМОВЛЯ́ТИ (передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином), ВИГОЛО́ШУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ розм. рідко (виразно, роздільно); ГВОЗДИ́ТИ розм. рідко (впевнено, переконливо). — Док.: ви́мовити, ви́голосити, проговори́ти, відкарбува́ти, відчека́нити. Міністр.. відповідав тихо, трохи гаркавив, вимовляючи французькі слова (Ю. Яновський); Запалившись, Гаркуша виголошує останні слова таким тоном, немов стоїть уже десь на майдані серед заробітчанського юрмища (О. Гончар); І брат з братом обнялися і проговорили Слово тихої любові (Т. Шевченко); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірше, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано,.. — сухо чеканить він (В. Собко).

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.